Консуело

Ви будете задоволенi ii талантом, спiвом i манерою поводження. Не менш будете Ви задоволенi ii лагiднiстю i шляхетнiстю характеру. Вашi ясновельможностi можуть смiливо наблизити ii до себе, не боячись, що вона зробить який-небудь поганий вчинок або виявить недостойнi почуття. Вона не хоче бути зв'язаною у своiх обов'язках стосовно Вашого шановного сiмейства й вiдмовляеться вiд винагороди. Словом, я посилаю ласкавiй баронесi не дуенью, не камеристку, а, як вона зволила просити мене сама в приписцi, зробленiй ii прекрасною ручкою в листi Вашоi ясновельможностi, – компаньйонку й подругу.

Синьйор Корнер[100 - Корнер – правильно: Коррер П'етро. Прибув до Вiдня як посол Венецii в 1753 роцi.], що дiстав призначення при посольствi в Австрii, очiкуе наказу про свiй виiзд. Але, цiлком ймовiрно, цей наказ прибуде не ранiше як через два мiсяцi. Синьйора Корнер, його достойна дружина, а моя великодушна учениця, бажае вiдвезти мене iз собою у Вiдень, де, вважае вона, моя кар'ера буде бiльш вдалою. Не сподiваючись на краще майбутне, я все-таки приймаю ii милостиву пропозицiю, тому що прагну покинути невдячну Венецiю, де я не бачив нiчого, крiм розчарувань, образ i зрадливоi долi.

Не дочекаюся хвилини, коли знову побачу шляхетну Нiмеччину, де я знав бiльш щасливi, радiснi днi й де залишив гiдних поваги друзiв. Ваша ясновельможнiсть добре знае, що посiдае одне з перших мiсць у цьому старому, скривдженому, але не охололому серцi, у серцi, сповненому вiчноi прихильностi до Вас i глибокоi вдячностi. Отже, вельмишановний графе, я припоручаю i ввiряю Вам мою прийомну дочку, просячи у Вас для неi притулку, заступництва й благословення. Вона зумiе вiддячити за Вашi милостi й постараеться бути приемною та корисною молодiй баронесi. Не пiзнiше нiж через три мiсяцi я приiду за нею i привезу Вам на ii мiсце наставницю, що зможе укласти з Вашою високоповажною родиною договiр на бiльш тривалий строк.

В очiкуваннi щасливого дня, коли я зможу потиснути руку кращому з людей, насмiлюся назвати себе, з повагою й гордiстю, найпокiрнiшим слугою та найвiдданiшим другом Вашоi ясновельможностi, chiarissima, stimatissima, illustrissima.

[101 - Найяснiшоi, найповажнiшоi, найiменитiшоi (iтал.).]

Нiкколо Порпора,

капельмейстер, композитор i вчитель спiву.

Венецiя, мiс… дня… 17… року».

Амалiя, дочитавши цього листа, пiдстрибнула вiд радостi, а старий граф розчуленим голосом кiлька разiв повторив:

– Поважний Порпора – чудесний друг, достойна, шановна людина!..