Консуело

– Боже мiй! Для синьйора графа немае перешкод!

– Так, Дзото, – вiдповiв сухо граф, – ми саме такi: якщо вже чого хочемо, то досягаемо цього всупереч усьому й усiм.

– Як! Умови ангажементу тi ж, що й у Корилли? Для дебютантки без iменi, без популярностi тi ж умови, що для знаменитоi спiвачки, кумира публiки?

– Нову спiвачку обожнюватимуть iще бiльше. Якщо ж умови колишньоi спiвачки ii не задовольнять, то варто iй сказати одне слово, i вона отримае вдвiчi бiльше. Все залежить од неi самоi, – додав граф, трохи голоснiше, помiтивши, що Консуело прокидаеться.

 – Їi доля в ii руках.

Консуело, почувши крiзь сон цi слова, протерла очi та, переконавшись, що все це вiдбуваеться наяву, зiсковзнула з лiжка: не замислюючись над незвичайнiстю таких вiдвiдин, вона дала лад волоссю, накинула мантилью й iз наiвною довiрливiстю втрутилася в розмову:

– Ви занадто добрi, синьйоре графе, але я не настiльки самовпевнена, щоб скористатися вашою добротою. До дебюту я не пiдпишу ангажементу. Це було б несумлiнно з мого боку.

Я можу не сподобатися публiцi, провалитися, бути обсвистаною. А раптом буду не в голосi, розгублюся, зрештою просто буду некрасивою… Зв'язаний словом, ви не вiзьмете його назад iз гордостi, я ж занадто горда, щоб зловжити ним…

– Некрасивою в такий-то день, Консуело! – вигукнув граф, пожираючи ii очима. – Ви – некрасивою? Гляньте на себе, яка ви е, зараз! – вiв далi вiн, узявши ii за руку й пiдводячи до столу, на якому стояло дзеркальце. – Якщо ви чудовi в такому костюмi, що ж буде, коли з'явитеся всипана коштовним камiнням, сяюча, трiумфуюча?!

Андзолето, бачачи зухвалiсть графа, ледве не скреготав од лютi зубами.

Але глузлива байдужiсть, iз якою Консуело поставилася до вульгарних залицянь вельможi, вiдразу ж заспокоiла його.

– Синьйоре графе, – сказала вона, вiдштовхуючи вiд себе осколок дзеркала, що граф пiднiс до ii обличчя, – глядiть не розбийте залишок мого дзеркала: у мене нiколи не було iншого, й я ним дорожу, тому що воно нiколи не обманювало мене.

Хоч хто б я була – потвора чи красуня, – але я вiдмовляюся од ваших щедрот. До того ж мушу сказати вам одверто, що нi дебютувати, нi укладати контракт я не буду, якщо мого нареченого, який стоiть зараз перед вами, не буде також запрошено до вашого театру. В нас iз ним мае бути один театр i одна публiка. І розлучитися ми не можемо, тому що збираемось обвiнчатися.

Це несподiване визнання трохи приголомшило графа, але вiн одразу оговтався вiд своеi знiченостi.