Біблійні казки: Казки та легенди про святих

Бог послухався тiеi поради, i велетнi були потопленi. Загинули також двоголовi люди iнших земель, лишився живим тiльки iхнiй цар, що був на могилi. Вiн спав пiд час потопу, а коли прокинувся, то побачив, що залишився всього з однiею лиш головою: Бог покарав його за те, що вiн дав таку жорстоку пораду для винищення своiх братiв. Вiд цього царя пiшов рiд людський, але вже звичайного зросту.

Звiдки чорти взялися

Сотворив Господь свiт i зробив усе зовсiм як треба, тiльки треба було ще свiт перехрестити.

– Як би то нам перехрестити свiт? – каже Господь.

– Я знаю як, – каже святий Петро.

– Ну, роби, як собi знаеш.

Святий Петро закликав до себе чорта, та й каже до нього:

– Вези мене до тоi води, що бачиш перед собою, а я тобi за те зроблю все, що ти хочеш.

– Добре, – каже чорт, – завезу тебе, тiльки нароби менi помiчникiв, бо я сам не можу управитись в свiтi.

Святий Петро обiцяв йому наробити помiчникiв, i чорт взяв його на плечi i потягнув.

Але вони заiхали на самий край свiта, а води нема. Тiльки вода показалася в тiй сторонi, звiдкiль вони виiхали, чорт завернувся та й йде назад; але, проiхавши знову увесь свiт поперек, – води не знайшли, тiльки побачили воду на правiй сторонi свiта. Чорт вже не знае, що йому i робити, так змучився, але мусить iхати. Приiхавши на правий край свiта, знову не знайшли води, тiльки щось бiлiе перед ними, нiби вода. Чорт знову йде, але як доiхав до кiнця свiта, святий Петро каже:

– Досить, вже ми свiт перехрестили, тепер я тобi скажу, як маеш помiчникiв собi наробити: встань рано в суботу, вiзьми води та i бризкай назад себе – скiльки буде поза тобою бризкiв, стiльки буде чортiв.

Чорт зробив тее, i з тоi пори на свiтi робиться гiрше та й гiрше, бо чортiв робиться бiльше та й бiльше.

А найкраще б зробив би святий Петро, якби одурив чорта, бо одурити таку погань – нема грiха.

Як чорт собi помiчника придбав

Мiй покiйний дiд – хай йому Бог душу простить, бо був добрий, iй-богу, добрий – кажу, мiй дiд, бувало, як вiзьме розказувати, то так вам вже добере, що слухаеш i слухаеш i кiнця не забагнеш.

Оце не раз сидимо у кiмнатцi. Надворi трiщить лютий мороз, в печi палахкотить живенький вогник, – наче сам радий-радiсiнький, що так тепленько у хатцi, каганець дрiмае, здаеться, мрiе про весну i яснi лiтнi вечори, а святi iкони переморгуються мiж собою, аби не скучати.

А вiн розказуе.