Біблійні казки: Казки та легенди про святих

Про далекi, сонячнi краi i дивних людей, i великих звiрiв, яких у нас не надибаеш…

Ну, i слухалось, – Боже, як слухалось.

Але й знав вiн тих оповiдань. Бувало, стане говорити, то так наче перед тобою встають тi краi i люди заглядають з куткiв i примружують на тебе очi, а звiрi немов за дверима i тiльки й чигають на тебе.

Раз якось, пам’ятаю, – я вже був собi величенький – казали на зиму справлять менi власний кожушок; всадовив мене дiд на призьбу бiля себе i розповiв менi оце оповiдання. Казав, що знае його вiд свого покiйного батька, а той дослухався його у свого кума, що був дяком, i його сусiда.

Той дяк, славили, був дуже побожний i все читав псалтирi i святi книги, а на нiч клав iх пiд голови, аби його, мовляв, дух Божий осiнив. Той дяк i вишпортав десь там у своiх молитвениках, яких кропив кожноi недiлi свяченою водою, оцю сторiнку. А що обое i не ховали тайни перед собою, то й знали обое, що побожний дяк вiдкрив.

Так переховалася оця цiкава повiсть до мене, а я передаю ii далi.

Бачить Люципер, найстарший помiж чортами, що Господь Бог творить собi гарненький свiт i чемненьких людей за образом i подобою своiми, i засмутився, бiдака, що не буде мати приступу до них. Ну, що ж, подумав, годi тiльки здалека приглядатись. І забаглося йому учинити й собi такого чоловiка.

Думав, думав, – та й нарештi-таки видумав. Що Бог знае, мовляв, удасться й менi.

Сказав, тупнув ногою та й до дiла. Треба тiльки, подумав, гаразд придивитись, а то й пощаститься.

На те я Люципер.

Одного дня дивиться вiн крiзь дiрку в пеклi, як пишно розвиваеться свiт Божий. Росте й зелень, i скотина бiгае по ньому, в повiтрi веселiе пташня, а всьому усмiхаеться небесне сонце. Дивиться гаспидський син отак добру хвилину, а нарештi i набридло йому. Звiсно, надокучить i чортовi приглядатися до чужого раювання. От витягнув собi люльку, набив ii якимсь пекельним зiллячком – та й пахкати. А то, бачте, як чорт люльку смокче, на свiтi буря.

Аж ось гляне, а там задрiмав Господь Бог на своему золотому престолi.

Втомився Всевишнiй при сотвореннi свiту. Бiля нього виднiлись двi коробки: одна з добрими прикметами, якими оздобляв Всемогучий чоловiка, друга – з лихими для хижих звiрiв.

– Давай, – подумав, – коли б так заглянути, щ? в такiй коробцi. Хоча на хвильку.

Подумав, а далi таки закортiло. Чуже добро, бачте, все коле очi. Але як ii здобути?

Замислився чортисько. Коло коробки стоiть ангел-сторож.