Перейти темряву

Що iм тут робити? У клубi вже четвертий мiсяць iде «Зiта i Гiта», – сказала продавчиня. – А ви, часом, не з мiлiцii?

– Я працюю в прокуратурi, – несподiвано для себе збрехала Марта.

Повiдомлення, що до них завiтала працiвниця прокуратури з мiста, справило на продавчиню неабияке враження.

– Чим я можу вам допомогти? – люб’язно запитала вона.

– Можливо, ви пригадаете, у кого з мiсцевих е донька, котра приблизно два-три роки тому поiхала до мiста…

– Ой, у нас таких – пiвсела!

– Крiм того, – продовжувала Марта, – вона гарна на вигляд, досить висока…

– Ленка! – радiсно перебила ii жiнка.

 – Точно – Завалишчина Ленка!

– …струнка, – вела далi Марта.

– Нi, не Ленка, – засумнiвалася жiнка, – та опасиста…

– А ще ця молода жiнка, швидше за все, непогано влаштувалася в мiстi – навчаеться або працюе…

– Вони всi вчитися iдуть, – буркнула продавчиня, – а потiм виявляеться – шмарклi багатiям пiдтирають…

– …мае чоловiка або нареченого…

– Усi вони так кажуть…

Жiнка насупилась й почала ялозити ганчiркою по прилавку.

– Та це ж Вальчина Зойка! – несподiвано над самим вухом прокричав iнший жiночий голос.

Анi Марта, анi продавчиня не помiтили, як до крамницi ввiйшла ще одна покупателька й навiть встигла набрати в кошик шiсть паляниць, а тепер iз цiкавiстю прислухалася до розмови.

– Точно Зойка! – продовжувала жiнка. – Поiхала торiк вступати до iнституту. А навеснi привезла Вальцi мiх-ро-хвильовку, кофту нову – iндiйську… За що, цiкаво, студенткам такi грошi платять?!

– Авжеж, Зойка… – погодилася продавчиня.

 – Вона i гарна, i струнка. Та й казала Валька, що мае жениха багатого…

– Еге ж… – закопилила губи жiнка з паляницями. – Зустрiчалася з нашим Сергiем. Це, до речi, вiн i допомiг iй у мiстi влаштуватись. А тепера знайшла iншого, багатшого… От дурнi баби, я колись свого часу…

– А хто такий Сергiй? – перервала ii Марта, вiдчуваючи, що натрапила на те, що шукала.

– Це наш хлопець. Бiгав за тою Зойкою ще зi школи. Потiм перебрався до мiста.

А що? Руки в нього золотi… Працюе десь на хвiрмi, що вiкна цi моднi – «склопакети» – установлюе. Ось вона й поiхала нiби-то до нього…

– А Валька казала, що на iспити поiхала! – вставила продавчиня.

– Це вона тобi так казала… Словом, це точно Зойка. У нас iншi не привозять таких подарункiв. Тiльки за картоплею та варенням приiжджають! А Зойка матерi завжди щось приперала – то чайника електричного, то фарбу для волосся. Уважна дiвка.