Сатирикон-XXI (збірник)

Тож далi вона повiльно заговорила знову тихим, тверезим i врiвноваженим голосом:

– Ну добре, якщо хочете, можете взяти собi половину… П’ятдесят вiдсоткiв я вам нiколи б не запропонувала, якби не перебувала в такому важкому, вкрай безвихiдному становищi… Ви повиннi розумiти, що це мiй единий, це мiй останнiй шанс на…

– Зачекайте, Степанидо Порфирiвно!.. – спробував було втрутитися Шлойма в ii монолог. – Я вас не зовсiм… зовсiм не… я вас погано розумiю…

– Нi! – майже верескнула стара письменниця.

 – Не перебивайте мене! П’ятдесят вiдсоткiв – це все, гранична межа, верхня стеля того, що я можу вам запропонувати!

Бо iнакше це вже буде просто грабiжництво! Адже я старалась, працювала, писала, я, можна сказати, душу вклала у цей свiй твiр. Тож, будьте ласкавi, за половину гонорару взятись i прилаштувати його в котресь iз ваших видавництв! А решту, другу половину нарахованого гонорару ви мусите… Чуете – мусите! Мусите перерахувати сюди, в ровенську мiську ощадну касу номер… у центрi, на Ленiнськiй, бiля швейноi фабрики… Не пригадую номера, зараз прийде Петро, вiн вам усе скаже… отож – перерахувати в касу на рахунок, його номер вам теж скаже Петро… на iм’я Добромольця… Петра Степанидовича.

Степанида Добромолець замовкла, вiддихуючись. Шлойма також мовчав. Вiн i далi все ще нiчого не розумiв, окрiм того, що стара хоче десь опублiкувати свiй роман i сподiваеться отримати за це якусь певну суму грошовоi винагороди.

Заперечувати не хотiлося, щоб не розчаровувати ii й не нервувати не тiльки тому, що це було строго заборонено Самчуком, а й з простих морально-етичних поглядiв теж.

– Петро… Це мiй… Це мiй син. – Степанида Добромолець, видно, вирiшила все прояснити до кiнця, не лишати жодних недомовок. – Отримавши цю суму, вiн зможе… вiн займеться органiзацiею облаштування експозицii моеi квартири-музею. І це буде перша меморiальна письменницька квартира-музей у нашому… у нашому з вами мiстi, Шлоймо Васильовичу… – Голос староi письменницi потроху тихшав, темп мови уповiльнювався, сама вона неначе непомiтно поринала в сон чи в якийсь iнший трансовий стан.

Ззаду хтось торкнув Шлойму за плече. Вiд несподiванки Ецiрван здригнувся й пiдхопився з краечка лiжка, ледь не впустивши при цьому зеленоi папки, яку був поклав на колiна. За спиною в нього стояв Петро. «Як нечутно вiн пiдiйшов.