Загальний аналіз (збірник)

Хотiв iще запитати, хто ж саме купив книжку, однак студенти, чомусь не попрощавшись, грюкнули дверима. А вже у вiвторок в однiй iз газет, що iх так багато розплодилося останнiм часом в обласному центрi, з’явилася ехидна стаття з уiдливим заголовком: «поет щироi приязнi». Автор статтi, сховавшись за псевдонiмом О. Баранюк, саркастично зауважував, що щирiсть сама по собi, звiсно, риса позитивна, але в поезii значно бiльше важать талант i майстернiсть. Федiр Іванович довго й безуспiшно намагався вирахувати, хто з його численних заздрiсникiв i недоброзичливцiв не пошкодував банкноти з Богданом Хмельницьким, аби потiм отримати в редакцii гонорар, що приблизно вдесятеро перевищував видаток.

«Непогана оборудка. Тi ж самi десять вiдсоткiв, лише в iнший бiк», – Подумки без особливоi злоби зазначив письменник.

Купувати жетон при входi, як то порадив молодик у спортивному костюмi, Федiр Іванович не мусив – Вiн придбав цiлу жменю цих пластмасових кружалець, щойно прибувши до столицi, тиждень тому.

Витратив тiльки три: один, щоб першого дня дiстатися до Святошина, i ще два – на вчорашнiй вiзит до лiкарки й повернення в Ірпiнь. Тож у кишенi ще поклацувало, перекочуючись, десь зо п’ять тих зеленкуватих «метрових таблеток», як називав жетони малий син одного киiвського приятеля. Так що стояти в черзi до каси потреби не було. Пройшовши турнiкет, письменник збiг сходами донизу.

Пiд час його попереднiх вiдвiдин столицi станцiя «Святошин» ще була останньою на лiнii, але тепер… Іще двi станцii невiдь-звiдки виникли, проклюнулися крiзь асфальт, неначе гриби в кам’яних нетрях столичного мегаполiса! І потяги на Святошин звiдти вже прибувають повнi, а то й переповненi, як ось зараз, у цi ранковi години.

Уже на перонi Федiр Іванович учергове помацав кишеню пiджака пiд плащем i зиркнув праворуч, у тунель.

Звiдти пiд кутом уже било свiтло й наближався гуркiт п’яти вагонiв.

Колись, у часi однiеi з незчисленних путiвок до будинку творчостi, старшi, досвiдченiшi киiвськi колеги показали Федоровi Івановичу «сьомий стовп» – колону, бiля якоi завжди опиняються дверi потяга. Пригадавши давню науку, вiн i зараз зайняв позицiю поряд iз сьомою колоною, якщо рахувати вiд виходу до електричок. Та цього разу машинiст загальмував трохи завчасно, i дверi не доiхали до нашого героя метра на пiвтора.