Король болю

] i переможець битви при Лепанто.[13 - В битвi при Лепанто (1571 р.) з’еднаний флот «Священноi Лiги» (Венецii, Генуi, Іспанii та Савойi), який очолила Іспанiя, завдав нищiвноi поразки османському флоту.]

На бiду якраз навпроти нього сiв султан Селiм…

– У нього свiтла борода, – вирвалось у мене, – вiн не схожий на турка.

– Маеш рацiю, – погодився Свенсон, – його матiр’ю була русинка.[14 - Матiр’ю султана Селiма ІІ (1524–1574) була Настя Лiсовська, Роксолана. Украiнка, що походила з Рогатина.]

– Бiльше менi нiкого не видно, – розчаровано мовила я.

– Там ще присутнi iмператор Максимiлiан,[15 - Максимiлiан ІІ Габсбург (1527–1576) – iмператор Священноi Римськоi iмперii.] та молдовський правитель Іван.[16 - Іван Воде Лютий (1521–1574) – молдавський господар.]

– Усi чекають ще на когось?

– Так.

– На кого?

– Цього ти не дiзнаешся.

– Чому?

– Бо негайно пiдеш звiдси, доки тебе не впiймав хтось iнший.

Я важко зiтхнула, але все розумiла. Менi й так пощастило. Вже збиралася повернутись тим же шляхом, яким сюди прийшла, коли ж iз зали почулися чиiсь швидкi й гучнi кроки, а голоси монархiв миттю затихли.

Я визирнула знову зi свого потаемного мiсця i побачила, як посеред зали стояв чоловiк у багатому венецiйському одязi. Я добре розгледiла на ньому гранатово-червоний джуббоне,[17 - Джуббоне – верхнiй одяг у венецiйському костюмi XVI ст.] розшитий золотими нитками, короткий плащ на плечах i гарний пояс, на якому висiла довга веценiйська скьявона.[18 - Скьявона – тип меча з широким ефесом, який захищав усю кисть. ] Незнайомець майже одразу повернувся до мене боком, тому розгледiти його обличчя менi не вдалося. Невдовзi чоловiк заговорив, i я одразу зрозумiла, що насправдi вiн не венецiець. Акцент незнайомець мав рiзкий та неприемний, з яким тут говорять хiба що купцi з пiвночi.

– Вiтаю вас, владцi Європи, – сказав вiн, – нiколи ще, либонь, свiт не бачив стiлькох владних мужiв в однiй залi… Зiбрав я вас, аби висловити занепокоення останнiми вiйнами, якi ви ведете мiж собою.

Через це я не отримую всього, що належить менi…

– Ходiмо, – прошепотiв Свенсон i рiшуче взяв мене за руку.

– Хто це такий? – здивовано запитала я. – Що за король королiв?…

– Не твое дiло, – рiзко вiдповiв норман i потягнув мене геть вiд дверей.

Ми йшли тим самим потаемним ходом, яким я дiсталась сюди, i вiдчувалось, що Свенсон чомусь нервуеться. Вiн до болю стиснув мою руку, i я побоювалась, аби цей здоровань випадково ii не зламав. Раптом вiн зупинився.