Король болю

Прибуток був непоганий, щоправда, пан Ігнацiй проводив на цьому млинi весь свiй час удень, а подекуди й вночi, як це бувало в жнива. Стежив, аби найманi мельники сумлiнно виконували свою роботу.

Словом, вулицю добродiй Цибульський знав краще, нiж власну кишеню, й мiг, якби довелося, пройти тут iз зав’язаними очима. Однак, зараз вiн iшов по нерiвнiй брукiвцi, як по розпеченому залiзу. А до всього, ще й тривожно роззирався довкола.

Втiм, його мiстечко, що мало назву Поморяни, о цiй вечiрнiй порi виглядало таким же, як i завжди.

Тобто, безлюдним, сповненим пахощами ближньоi розлогоi рiчки i голосами собак, якi перегукувались мiж собою. Над мiстом височiв замок Сененських.[19 - Родина Сененських (герб Дембно) володiла замком у Поморянах вiд 1494 року приблизно, до 1620-го.] Зграбний i похмурий, вiн прилягав до мiського валу, чи то пiдтримуючи його, чи то сам за нього тримаючись.

Ігнацiй Цибульський прямував до свого млина, який сьогоднi стояв без роботи. Була недiля, перша пiсля Івана[20 - Свято Івана Купала за схiдним календарем припадае на 7 липня.

] i робiтники розбрелися хто по хатах, хто по шинках.

Однак, млин не пустував… Крiзь щiлини було помiтно, що хтось всерединi запалив свiтло. Ігнацiй пiдiйшов до дверей i, вкотре озирнувшись довкола, легенько постукав. Посеред широкого плеса Золотоi Липи, рiчки, що протiкала через Поморяни, скинувся чималий окунь. Вiд цього власник млина нервово сiпнувся i тривожно глянув на широкi водянi кола, що залишила по собi риба.

Дверi млина вiдчинились до половини. З-поза них злодiйкувато визирнув худорлявий чоловiк у темному одязi. Вiн все ще мiцно тримався дверей, мовби готуючись будь-якоi митi рiшуче iх зачинити.

– Впусти мене, Казимире, – наказав Ігнацiй.

Чоловiк у чорному одязi ширше прочинив дверi i вiдступив убiк, пропускаючи господаря. Цибульський, опинившись всерединi, обвiв поглядом добре знайоме йому примiщення. Це були звичайнi сiни з низькою стелею, що провадили далi до жорен. Тут панi Цибульська марно боролася з порохом.

Вiн i далi товстим шаром вкривав зачовгану пiдлогу, двi лавки та стiл, грубо збитий з неотесаних дощок. Втiм, цього разу на столi та лавках стояли досить незвичнi предмети, яких мельники, зазвичай, не тримали. Це були склянi колби, заповненi кольоровими рiдинами, невеликi дiжки, з яких сочився важкий сморiд, а найголовнiше – посеред сiней стояв невiдомий апарат, оповитий численними рурками, що рясно змiiлися довкола нього.