Лемберг. Візит доктора Фройда

Бiля дверей праворуч вона зупинилась i обережно постукала. Приглушений чоловiчий голос зсередини запросив увiйти.

Якуб опинився у просторому кабiнетi, в якому затишно громадились книжковi шафи i чималий письмовий стiл, встелений паперами. Доктор Фройд, худорлявий, середнього зросту чоловiк, стояв бiля вiкна, напiвобернувшись до гостя. Здавалось, його щойно вiдiрвали вiд важливоi справи, i на обличчi доктора читалося легке невдоволення. Густi брови були злегка насупленi, а з-пiд них лився прохолодний, проте уважний погляд.

Пан Фройд носив акуратно пiдстрижену бороду, дещо рудувату бiля рота, яка бувае у затятих курцiв. В його правiй руцi справдi димiла сигара, а лiвою вiн запаковував щось у невеликий дорожнiй саквояж.

– Пан Якуб Нiманд, – представила гостя служниця.

– Ви запiзнились, пане Нiманде, – промовив Фройд на подив рiвним i навiть приемним голосом.

– Прошу вибачення, пане докторе… – вiдповiв той.

За цей час служниця ледве чутно вийшла за дверi, i вони залишилися вдвох.

– Не вибачайтесь, – сказав Фройд, – просто спробуйте вкластися в той час, що у вас залишився. А саме: в десять хвилин…

Попри слова, в iнтонацii доктора не вiдчувалось роздратування, а за хвилину зникло й невдоволення з обличчя. Могло здатися, що перед ним насправдi давнiй друг, який просто спiзнився на двадцять хвилин, а не чоловiк, якого вiн бачить уперше.

– Сiдайте, – запросив Фройд.

Нiманд подякував i сiв у великий зручний фотель.

– Що ж, я готовий вас слухати, – знову промовив доктор.

– Я гадав, що доктор Когер попередньо ознайомив вас iз моею ситуацiею, – тихо сказав пацiент, вiдчуваючи, що говорити йому надзвичайно важко.

– Доктор Когер – це доктор Когер, – спокiйно зауважив Фройд, вiдриваючи сигару вiд рота. – Насамперед я хотiв би почути вас.

Нiманд глибоко вдихнув повiтря. Що ж, доведеться повторити все ще раз.

– Усе це досить лавно… пробачте, досить давно зi мною…

– Як ви чудово обмовились, – посмiхнувся доктор.

– У мене пересохло в горлi, – виправдався Нiманд i виразно глянув на графин з водою.

Перехопивши його погляд, психiатр наповнив склянку i поставив ii перед Якубом.

– Насправдi ви хотiли сказати: «Все це лайно», – незворушно пояснив Фройд, – але свiдомiсть нагадала вам про виховання.

– Пробачте.

– Дурницi, продовжуйте.

– Ледь не щоночi менi сниться, що мене вбивають.