Лемберг. Візит доктора Фройда

– Щоб знайти вас? Бiльше тижня, – вiдповiв Штальман.

– Курва! – не втримався комiсар. – За якийсь тиждень мене знайшли в iншiй краiнi, ледь не вночi, у Богом забутiй мiсцинi на березi моря…

– В наш час телефонного i телеграфного зв’язку це неважко, – зазначив його спiврозмовник. – Крiм того, ваша остання справа… Знаете, у вашого начальника, пана Шехтеля, до вас великi претензii.

– Знаю, – буркнув Вiстович.

– І не тiльки в нього, – продовжив Штальман. – Пригадуеться, президент мiста Львова, пан Нойманн, закидае вам зруйнування цiлоi кам’яницi на вулицi Потоцького.

– Я тут нi до чого, – спробував заперечити Вiстович, але зрозумiв, що чоловiку навпроти насправдi плювати на це.

– І, якщо пригадуете, тутешня пароплавна компанiя досi з’ясовуе обставини, за яких позбулася цiлого судна…

Вiстовича всi цi нагадування наслiдкiв його попередньоi справи, яка, власне, й привела його до Данцига, добряче роздратували. В одну мить вiн позбувся будь-якого спiвчуття до Штальмана.

– Смiю також додати, – продовжив той, – що й кошти, якi дозволяють вам знiмати помешкання в цьому мiстi, рано чи пiзно скiнчаться.

– Здаеться, я не зовсiм добре вас зрозумiв, – пiсля короткоi мовчанки сказав комiсар.

Вiн випустив струмiнь диму у бiк спiврозмовника i дивився на того, трохи примруживши лiве око.

– Не зовсiм добре? – перепитав Штальман.

– Гiвняно, – уточнив Вiстович.

– Що саме ви гiвняно зрозумiли? – в тон запитав вiденець.

– Ви менi, курва, погрожуете чи просите про допомогу? – комiсар пiдвищив голос.

– Не мав на метi вам погрожувати, – примирливо сказав Штальман.

– Тодi на бiса цi розмови про моi проблеми?

– Я можу iх вирiшити.

Вiстович ще раз неквапно втягнув дим у легенi i роздавив у попiльничцi вже безнадiйно короткого недопалка. Здавалось, за цей час вiн вирiшував, повiрити цьому типовi чи послати його пiд три чорти.

– Що саме ви можете вирiшити? – перепитав вiн: – Заладнаете моi неприемностi у Львовi?

Останне Вiстович сказав дещо насмiшкуватим тоном, а проте Штальман вiдповiв йому серйозно:

– Саме так, комiсаре.

Комiсар, який збирався закурити знову, завмер iз запаленим сiрником в руках, не донiсши його до цигарки.

– Знаете, пане Штальмане, – мовив вiн, – я останнiм часом геть не сприймаю жарти.