Лемберг. В’язниця душ

– Ви, як коханець панни Вольфович, мусите знати одну рiч, – сказав вiн, – чи пiд час статевого акту у неi були незвичнi бажання? Чи просила вона, наприклад, ii вiдшмагати?

Франц Тепфер дещо сторопiв вiд такого питання.

– Послухайте, пане… е-е-е… я не хотiв би… – пробелькотiв вiн.

– Вiдповiдайте, Франце, – трохи стомлено сказав комiсар, – на ii тiлi були слiди вiд батога, i полiцiйний лiкар стверджуе, що вона не опиралась. Отже, шмагали Алоiзу за ii власним бажанням. Кому б iще вона це дозволила, як не коханцевi?

Тепфер тяжко зiтхнув i опустив погляд.

– Я такого не помiчав, – тихо промовив вiн.

У коридорi почулися важкi кроки декiлькох пар нiг, дверi палати вiдчинились, i всередину зайшов доктор Фельнер у супроводi двох полiцiянтiв.

– Ось ви де, Вiстовичу, – промовив полiцiйний лiкар, – лишiть поки що цього добродiя. Я домовився про значно цiкавiшу зустрiч.

Ледве зайшовши, вiн одразу ж подався за дверi, знаком запрошуючи Вiстовича слiдувати за ним.

– Скажи, щоб його стерегли, – наказав комiсар Самковському i також вийшов з палати.

– Професор Аркадiуш Тофiль погодився сьогоднi зустрiтись. Якщо пригадуе пан, то це найкращий знавець усiляких лемберзьких збоченцiв, – пояснив упiвголоса Фельнер, коли вони йшли коридором. – Я ознайомив його з цiею справою i гадаю, вiн вам допоможе, комiсаре. Професор чекатиме нас на своiй вiллi на Кульпарковi за годину, тож мусимо поквапитись…

Вiстович кивнув на знак згоди i, пропустивши Фельнера вперед, вийшов слiдом за ним на вулицю.

Тут iм майже одразу вдалося спiймати порожнiй фiакр, i, вмостившись на лавцi, чоловiки приготувалися трястися в ньому через усе мiсто.

Вiстович пригадав, як уранцi, так само iдучи у фiакрi, вiн передчував успiх. Вiд того передчуття калатало серце i припiкало в шлунку. А ще вiн збирався купити квiти, вибрати найкраще вино зi своеi колекцii i податися ввечерi до театру… Тепер на душi було паскудно, серце рiвномiрно билося, а в шлунку рiзало вiд вранiшньоi кави натще. Вiд рiшучостi повернути цього вечора собi дружину також не залишилося й слiду.

Проте на Словацького комiсар наказав вiзниковi зупинитись. Попросивши Фельнера кiлька хвилин зачекати, вiн вийшов з фiакра i поспiхом рушив до квiтковоi крамницi панi Боднаровоi. Тут вiн купив гарний осiннiй букет i записав квiткарцi адресу, за якою слiд було його вiдправити. Дещо з кращим настроем Вiстович повернувся до фiакра, i вони рушили далi.

Вiлла професора мiстилася посеред старезного саду.