Лемберг. В’язниця душ

Служниця принесла кугель i чудову сливову настоянку. Як не стримувався Вiстович, але накинувся на iжу, мов голодний школяр.

– Як ти й просив, я була в Шимоновича, – сказала Бейла, спостерiгаючи за ним з легеньким подивом.

Вiстович перестав жувати i виразно глянув на неi. О, так, зараз мае з’явитися або зникнути ще одна нитка у його розслiдуваннi.

– Менi вдалося купити в нього опiумну олiю, – сказала вона, – вiн довго опирався, мовляв, нiчого такого в нього немае, але врештi продав цiлий флакон.

Комiсар не тямився з радощiв.

Забувши про iжу, вiн ухопив Бейлу на руки i вже не вiдпускав.

* * *

На ранок його чекали двi поганi новини. Перша – те, що вночi Франц Тепфер зник з лiкарнi. З вiкна його палати звисала донизу мотузка, зроблена з постiльноi бiлизни. Подолати за ii допомогою два поверхи було дурницею для фiзично сильного чоловiка, а полiцейськi, що чергували пiд його дверима, не чули анi звуку.

Проте значно гiршою була друга новина: у вiддаленому будинку на Замарстиновi сталося ще одне вбивство.

Дiвчина лежала на пiдлозi обличчям донизу поряд з лiжком з розбурханою постiллю. Вона була цiлковито голою, тому синi продовгастi смуги на ii спинi одразу кинулися в очi.

– Схоже, той самий сучий син, – промовив доктор Фельнер i обережно перевернув тiло обличчям догори.

Це обличчя видалось Вiстовичу знайомим, i, придивившись уважнiше, вiн упiзнав рецепцiонiстку з готелю «Три корони». Вилаявшись чи то спересердя, чи то з жалю, комiсар вiдiйшов убiк.

Данута жила сама в цiлому будинку, який до того ж знаходився на добрячiй вiддалi вiд решти, тому сподiватися на свiдкiв i цього разу марно. Та й Замарстинiв – це брудна робiтнича околиця Львова, де взагалi мало хто цiкавиться одне одним.

Як убивця знайшов цю дiвчину? Запримiтив, коли виходив з «Трьох корон», заговорив до неi, i вона погодилась на зустрiч? Малоймовiрно… Може, вони були знайомi ранiше? Можливо… «А якщо вони були знайомi ранiше, – подумав комiсар, – то чи не з ii допомогою вбивця проник тодi в готель?» У такому разi Тепфер не бреше.

Вбивця вдарив його, а сам замiсть нього подався в номер до Алоiзи, можливо, навiть прихопивши тi злощаснi сережки. Але як вона потiм не змогла вiдрiзнити Тепфера вiд убивцi, до того ж знаючи iх обох? Тут Вiстовичу пригадалась опiумна олiя, що була в номерi панни Вольфович i яку вона найiмовiрнiше придбала в «Крамницi схiдних секретiв» Шимоновича, бо ж таку саму той продав учора Бейлi.