Лемберг. В’язниця душ

Було чути, як надворi почалася гроза, i всерединi стало зовсiм темно. Стрiляти за таких умов виглядало безглуздям.

Нерви комiсара почали здавати. Вiн стиснув зброю i якомога тихiше просунувся в коридор, переступивши через досi непритомного ресторатора. Хай йому чорт! Звiдси треба вибиратись! Не сидiти ж тут до завтра… У коридорi нiкого не було, принаймi, так здавалось. «А може, вони забралися звiдси? – подумав Вiстрович. – Урештi-решт, на бiса я здався цим росiйським шпигунам?» Вiн iшов усе далi й далi, щораз бiльше переконуючись, що так воно насправдi й сталося.

Нарештi комiсар зупинився в основнiй залi кав’ярнi, де були двi копii картин Рембрандта. Опустивши револьвер, Вiстович дiстав хустину i востанне за цей вечiр витер обличчя. Несподiваний удар по головi змусив його масивне тiло колихнутись i гучно впасти на пiдлогу.

Прийшовши до тями, комiсар вiдчув, що сидить на стiльцi, а руки його мiцно зв’язанi за спиною. Пiднявши важку болючу голову, Вiстович найперше зажмурився вiд рiзкого свiтла, а коли звик до нього, то став розрiзняти чотири постатi.

Проте один з них налив у склянку води, пiднiс ii комiсару до рота i терпляче зачекав, доки той зробить декiлька жадiбних ковткiв. Пiсля цього заговорив з ним бездоганною польською:

– Ви дуже необачний, пане комiсаре. Я сам чув, як вам пропонували вчасно пiти геть звiдси.

– Я палко хотiв… потрапити на засiдання… «klubu… milosnikоw sztuki», – затинаючись, вiдповiв той.

Чоловiки реготнули, i трое з них, разом iз побитим ресторатором, вийшли з кiмнати. Залишився тiльки його спiврозмовник.

– Ви, пане Вiстовичу, важко поранили одного з наших. Вiн у сусiднiй кiмнатi i дуже страждае, – сказав росiянин.

– Менi шкода, – промовив той.

Вiн згадав про свою власну рану i покосився на праву руку. Хтось просто поверх плаща туго ii перев’язав.

– Не брешiть, комiсаре. Ви не можете шкодувати того, кому хочеться здерти з вас шкуру…

Важко було сперечатися з таким твердженням, i Вiстович запитав про iнше:

– Чому ви смiялись, коли я згадав про клуб?

– Даруйте, якщо вас образив такий вияв наших емоцiй, – гречно сказав росiянин, – багато рокiв тому ми вигадали це товариство для прикриття, i воно виявилось настiльки вдалим, що досi нiхто, крiм вас, ним не зацiкавився.