Лемберг. В’язниця душ

Тут справдi щосереди збиралися любителi мистецтва, якi, окрiм усього, приносили нам ще й цiкавi новини з мiста. А що людьми вони були не останнiми, переважно аристократи, то й новини цi мали значну вагу. Ви ж розумiете… Все було б добре, якби не падiння моралi в цьому товариствi. Пiсля дискусiй на тему новинок iмпресiонiстiв цi панове влаштовували тут вакханалii. І навiть злягалися у сусiднiй кiмнатi. Тож ваша цiкавiсть до цього клубу, пане комiсаре, виявилась цiлком закономiрною. Але вiд сьогоднi його вже не iснуе…

– А чим займалися ви? – не втримався Вiстович.

Чоловiк усмiхнувся i, хвилю помовчавши, вiдповiв:

– Навiть попри те, що я не маю намiру залишити вас живим, комiсаре, розповiдати такi речi все ж не буду. Ви й так забагато знаете…

Вiн дiстав з кишенi револьвер i, прокрутивши барабан, перевiрив камери. Вiстовичу навiть зi свого мiсця було видно, що там рiвно сiм патронiв.

– Хочете щось сказати перед смертю? – запитав росiянин i вправно закинув барабан назад.

Комiсар напружив мозок, але нiчого путнього на думку не спадало.

– Як бажаете, – шпигун звiв револьвер i нацiлився на Вiстовича, – обiйдемось без останнього слова.

Комiсар намагався глянути йому в очi, але замiсть цього не мiг вiдiрвати погляд вiд руки, що тримала наган. Вiн бачив, як повiльно рухаеться вказiвний палець, поступово тиснучи на гачок… Гримнув пострiл. За мить пролунало ще два.

Вiстович з подивом вiдчув, що досi живий. Навпроти нього все ще стояв росiянин, тримаючи в руках револьвер, але голова його була повернута в бiк дверей.

Комiсар зрозумiв, що це шанс, якого бiльше вже не буде. Перш нiж той знову повернувся до нього обличчям, Вiстович разом зi стiльцем зiрвався з мiсця i головою вперед кинувся на ворога. Чоловiк, отримавши пiд живiт удар страшноi сили, глухо застогнав, завис на супротивнику i випустив з рук зброю. Пронiсши кiлька метрiв його на собi, Вiстович прочинив ним дверi i гучно ввалився в сусiдню кiмнату.

Комiсар вiдчув, що стiлець позаду нього встиг розлетiтися на друзки, а чиiсь руки допомагають йому пiдвестися. Невдовзi Вiстович порiвнявся з вусатим полковником, що усмiхався до нього, не випускаючи з рота сигари.

– Як ви почуваетесь? – запитав офiцер.

– Нiколи не почувався краще, – вiдповiв той.