Лемберг. В’язниця душ

Привiтавшись, комiсар одразу попрямував у кабiнет Шехтеля, аби пояснити йому свою вiдсутнiсть. Постукавши в дверi, вiн почув звичне гаркання у вiдповiдь: «Так, можна».

– А-а, Вiстович, – промовив Шехтель, щойно комiсар з’явився з-за дверей, – проходьте, сiдайте…

Нежить у заступника майже минув, проте голос усе ще нагадував звук оркестровоi туби.

– Маю для пана новини, Вiстовичу, – одразу ж сказав Шехтель, не давши комiсару почати свою розповiдь, – ось телеграма з Мiнiстерства оборони…

Вiн показав йому темно-рудий списаний папiрець.

– Рекомендують дати вам грошову премiю i кiлька днiв вiдпустки за допомогу вiйськовим. Будемо вважати, що вiдпусткою ви вже скористались, а грошi отримаете в кiнцi мiсяця.

Пiсля цього Шехтель несподiвано зробив паузу i вiдвернув погляд убiк.

– Вчора було вбито ще одну дiвчину, – сказав вiн, не повертаючи голови, – мене це вже вкурвило, Вiстовичу…

Заступник директора цього разу говорив спокiйно, мовби просто жалiючись пiдлеглому.

– Можете скiльки завгодно бути героем i допомагати контррозвiдцi…

Шехтель вдихнув повiтря i пильно вгледiвся у спiврозмовника. До Вiстовича раптом дiйшло, чому той так стримано й обережно провадить розмову. Цей здогад навiть змусив його недоречно посмiхнутись, вiд чого обличчя шефа нервово сiпнулось. Шехтель вирiшив, що вiн одночасно працюе на контррозвiдку!

– …але робiть свою справу в полiцii, – видихнувши, закiнчив шеф.

Вийшовши з його кабiнету, Вiстович одразу подався на вулицю. За спиною почулися кроки. Повернувшись, комiсар побачив, що за ним поспiхом iде Самковський.

– Рапорт про останне вбивство у вас на столi, комiсаре, – улесливим голосом сказав ад’юнкт, одягаючи на ходу плащ.

Вiстович ще раз придивився до його побитого обличчя i десь у глибинi душi навiть пошкодував практиканта.

– Розкажи менi про все по дорозi, – мовив комiсар, – зараз нiколи повертатись.

Вiн рушив уздовж Академiчноi, виглядаючи вiльний фiакр, i Самковський намагався не вiдставати.

– Дiвчину звали Домiнiка Ястремська, iй було всього шiстнадцять.

Вiстовський сердито вилаявся.

– Вона донька впливового банкiра, – продовжив практикант, – тож шеф…

– Курва! Я знаю, що сказав шеф!.. – рiзко перебив його комiсар. – Можеш менi не говорити.