Лемберг. Небо над Віднем

– Це найбiльший коштовний камiнь, який досi було знайдено в мене на батькiвщинi, – сказав Нiколаев, i голос його раптом став сухим i непривiтним, – вiн зробить вас багатими до кiнця вiку… Але вiд вас я потребую однiеi послуги.

Габор щосили стиснув рукiв’я револьвера i перемiстив палець на спусковий гачок. І вiн, i Лайош вiдчували, що встряли в якусь дивну iсторiю, i жоден з них не мiг бути впевненим, що все для них скiнчиться добре. Та Нiколаев раптом знову посмiхнувся:

– Насправдi, для вас це буде дрiбницею, – сказав вiн невимушено i майже весело, – адже менi просто потрiбнi добрi провiдники в околицях Унгвару.

А ви обидва родом з тих мiсць.

Запанувала мовчанка.

– Чому ви звернулися саме до нас? Та ще й пропонуете таку щедру винагороду? Хiба мало людей, якi знають тi мiсця? – запитав Габор.

– Дозвольте, я поясню все по порядку…

Нiколаев чиркнув сiрником i запалив цигарку. Полум’я на мить освiтило його худорляве обличчя, гострi вилицi i коротку борiдку.

– Справа полягае в тому, – продовжив посол, – щоб вивезти групу з чотирьох чоловiк, це я, пан Дмiтров i моi сербськi друзi, з Будапешту, а потiм провести до певного мiсця неподалiк Унгвару. Серби звiдти вiдправляться до схiдного кордону iмперii, я на захiд, а Дмiтров повернеться з вами назад. Чому я звернувся саме до вас? Тому що ви, пане Чемере, колишнiй вiйськовий радист, а ви, пане Вешеленi, вчений геодезист. Координати мiсця, куди нас потрiбно доставити, ви отримаете радiограмою.

Причому подбаете, щоб ii не перехопила контррозвiдка. До того ж, мушу попередити, за мною пильно стежить полiцiя. От чому, панове, я пропоную вам такий шалений статок. Гра мусить бути вартою свiчок.

Чоловiки перезирнулися в темрявi.

– Це все, що буде потрiбно вiд нас? – запитав Габор.

– Даю слово, угода залишиться незмiнною.

– Ми мусимо подумати.

– На жаль, панове, час для роздумiв – це занадто велика розкiш в моему становищi, – сказав Нiколаев, – приймайте рiшення тут i зараз.

Габор зиркнув убiк двох сербiв, що несподiвано пiдiйшли до них ближче. Навряд чи вони так просто вiдпустять iх з цього острова.

– Гаразд, ми згоднi, – видихнув вiн.

В темрявi почулося, як Лайош спересердя вилаявся, промовивши щось на зразок «Курва твоя мати!», даючи зрозумiти, що не в усьому згоден з товаришем. Однак, рiшення було прийнято без нього.

– Завтра опiвночi на цьому ж мiсцi зустрiчаемось знову.