Лемберг. Небо над Віднем

– Блискуче, – сказав Нiколаев i театрально поаплодував супернику.

– Це називаеться «Будапештський гамбiт», – вдоволено посмiхнувся Лайош, – я не дарма обрав такий дебют.

– Гадаю, в цiй партii в мене бiльше немае шансiв, – продовжив посол, – недарма ж в iмператорському шаховому клубi про вас вiдгукувались як про найкращих гравцiв у столицi.

– Це там ви про нас дiзнались? – поцiкавився Габор, який також був гордий за свого колегу-спiввiтчизника.

– Не я, а пан Дмiтров, – уточнив той, – менi лишень залежало на тому, щоб вiддати цей скарб у руки справжнiх майстрiв.

Тепер я бачу, що мiй помiчник не помилився…

– Можемо розпочати ще одну партiю, – сказав Лайош.

Посол вiдповiв посмiшкою.

– Я маю iншу пропозицiю для вас, пане Вешеленi, – сказав вiн, – дослiдiть гарненько бiлi фiгури, якi вам дiстались пiд час гри. Так би мовити, обшукайте полонених. У вас два моi пiшаки i королева. Почнiть з нижчого рангу.

Здивований Лайош взяв до рук першого пiшака i пiднiс його ближче до свiтла.

Втiм, нiчого, окрiм тонкоi ювелiрноi роботи, вiн не побачив. На обличчi полоненого пiхотинця вiдображалась рiшучiсть i зневага до ворога. В правiй руцi вiн мiцно затиснув довгого списа, а лiвою тримав щита.

– Мабуть, щось усерединi, – тихо пiдказав Габор.

– Саме так! – пiдтвердив Нiколаев, який серед усiх болячок, схоже, найменше мав би боятися глухоти, – цi шаховi солдати порожнi всерединi.

Лайош легенько натиснув на округлий постамент фiгури, i той несподiвано пiддався, вiдкрутившись, мов кришечка вiд пляшки з мiкстурою. Всерединi пiшака виявився маленький смарагд.

– Це за те, щоб нiхто не дiзнався про нашу зустрiч, – сказав росiянин, уважно глянувши на спiврозмовникiв.

– Як скажете, – спантеличено промовив Лайош.

Вiн i його товариш все ще не розумiли, за що iм стiльки задарма дiстаеться. Нарештi, Нiколаев потроху почав вiдкривати карти:

– Такий самий камiнчик заховано i в iншому пiшаковi.

Це щоб ви назавжди зберегли таемницю про шахову партiю на островi Маргiт, – сказав вiн, – можете переконатися…

Щойно вони дiстали ще два смарагди, посол продовжив:

– Тепер подивiться, що всерединi ферзя.

Лайош тремтячими руками так само вiдкрив фiгуру королеви. Всерединi знову виявився смарагд, але значно бiльших розмiрiв. В шахiстiв перехопило подих.