Лемберг. Небо над Віднем

– А це те, що я не можу, на жаль, вiдправити в Росiю, оскiльки всi моi вiдправлення ретельно перевiряе полiцiя, – додав вiн, – про аукцiон, як говорив, мабуть, пан Дмiтров, також не може бути й мови…

– Ви могли б вiдвезти цi шахи особисто, – зауважив Лайош.

Чоловiки все ще не наважувались прийняти подарунок.

– Рiч у тiм, що я не збираюся повертатись до Петербурга, – вiдповiв посол, – я хотiв би залишитися в Європi як приватна особа. Хоч в Будапештi менi тепер також не мiсце. Переiду деiнде… То що, панове, ви заберете в мене цю тисячолiтню дрiбничку? Бо якщо нi, то я…

– Звiсно заберемо, – палко промовив Габор, проте так i залишився стояти на мiсцi.

Йому хотiлося розгледiти сербiв, але тi зовсiм розчинились в темрявi.

– Давайте я запропоную вам партiю, – несподiвано сказав посол, – зiзнаюсь, я ще нiколи не грав цими фiгурами.

Дмiтров дiстав звiдкiлясь олiйну лампу i, запаливши, присвiтив нею своему шефовi. Той обережно розстебнув валiзу. Звiдти вiн дiстав два плоскi футляри. В одному виявилась шахiвниця, а в iншому – акуратно складенi фiгури, кожна в своiй спецiальнiй нiшi.

– Реставрацiя дошки та фiгур менi обiйшлася дорожче, анiж самi шахи, – посмiхнувся Нiколаев, – а коли майстер знiмав мiрки, щоб виготовити для них футляри, я готовий був пристрiлити його за кожен непевний рух.

Навiть при тьмяному свiтлi було видно, що кожна фiгура виконана по-особливому. У двох вершникiв були рiзнi конi: в одного баский, нетерплячий, а в iншого сумирний i слухняний. Пiшаки всi стояли однаково струнко, але придивившись до них ближче, Лайош помiтив, що кожен з них обличчям був несхожим на сусiда, нiби на дошцi раптом вишикувались два ряди справжньоi пiхоти.

Королi та королеви, одягненi в багатий iндiйський одяг, плели iнтриги та керували вiйськом, слухаючи поради своiх офiцерiв та полководцiв. На шахiвницi несподiвано виник цiлий давнiй свiт, який манив до себе з неймовiрною силою.

– Кого я матиму честь запросити до гри? – запитав посол, щойно всi фiгури були розставленi.

Чоловiки перезирнулися.

– Грайте з ним ви, – пошепки сказав Габор, – а я триматиму зброю напоготовi.

Лайош сiв навпроти росiянина за чорними фiгурами.

– Розпочнемо? – сказав посол, одночасно роблячи хiд пiшаком.

Опонент мовчки зробив хiд у вiдповiдь. Бiлi пiшли у наступ i невдовзi iм дiстався чорний слон та кiнь. Здавалось, партiя мала б бути виграшною для росiянина, але за наступним ходом вiн несподiвано втратив свою королеву.