Лемберг. Небо над Віднем

– Рiч не в тому, – вiдповiла Емма, все ще тримаючись бiля дверей, – поряднiй жiнцi не личить залишатися наодинцi з чоловiком, з яким вона ледве знайома.

– Ви щойно зробили мене щасливим, – радiсно промовив наглядач, – менi вже за п’ятдесят, я, либонь, удвiчi за вас старший i всеодно можу дати поживу чуткам! Боже мiй! Яке щастя!

– Припинiть, – засмiялася Емма, – звiсно, можете…

Жiнка мала на увазi, що трапляеться й не таке, але, натомiсть, мимоволi пiдтвердила його слова.

– То ви поясните, навiщо мене сюди затягли? – поспiхом запитала вона.

– Аякже, – сказав Пройман, – але для початку… Ви маете годинника?

– Так, – вiдповiла Емма, дiстаючи з кишенi елегантний жiночий дзигар, – зараз рiвно десята.

– Чудовий час, – мовив наглядач, – в цю пору нам нiхто не завадить.

З цими словами Пройман дiстав з полицi декiлька книг i обережно поклав iх на софу. Потiм зняв з шиi срiбний ланцюжок, на якому висiв ключ. Просунувши руку з ключем у простiр, де нещодавно стояли книги, вiн знайшов там замкову шпарину i вiдiмкнув невидимi дверцята.

За якусь мить наглядач тримав у руках невеличку скриньку.

– Правда як в казцi? – запитав вiн.

Емма кивнула.

– Так от, моя люба, перша таемниця цiеi коштовностi в тому, що в тiй залi, – вiн вказав на зачиненi дверi, – насправдi копiя iмператорського дiаманту, а оригiнал я тримаю зараз в руках…

Сказавши це, Пройман вiдкрив перед нею скриньку.

– Ну як? Ви не розчарованi? – запитав чоловiк, вдосталь намилувавшись ii здивуванням.

– Нi, зовсiм, – посмiхнулась жiнка, – я навпаки заiнтригована ще бiльше, оскiльки таемниця, як виявилось, не одна, адже ви сказали, що це була тiльки перша.

– Саме так, – пiдтвердив наглядач, – але перш нiж я вiдкрию другу, вiзьмiть дiамант в руки, щоб ви могли вiдчути цю красу на дотик.

– Смiливiше, – пiдбадьорив ii Пройман, помiтивши, що Емма вагаеться.

Жiнка простягнула руку i обережно взяла прикрасу. Здавалось, нiколи ще вона не вiдчувала такого захвату, як зараз. Пiднiсши дiамант до свiтла, Емма розглядала кожну грань i кожен вiзерунок на його вишуканiй коронi.

Раптом, опам’ятавшись, вона повернула прикрасу наглядачу. Той все ще усмiхався, спостерiгаючи за нею.

– Як довго, на вашу думку, ви його розглядали? – несподiвано запитав Пройман.

– Я, мабуть, трохи захопилася. Даруйте, – знiяковiла Емма.

– Рiч не в тому, моя люба. Менi справдi потрiбно знати скiльки, на вашу думку, минуло часу.