Геніальне кохання

Бiльшу частину життя провела в божевiльнi, переживши чоловiка майже на тридцять рокiв.

Особливо вразила вичитана фраза, що якби Франко одружився на галичанцi, його доля склалася б iнакше. Бо ж киiвська дворянка не була пристосована до галицького побуту, де належало самiй давати раду у всьому. Вона не вмiла господарювати, виконувати звичайну хатню роботу, ощадно розпоряджатися грошима, бути позiрно гречною та улесливою, як вимагав тамтешнiй етикет. Зрештою, львiвська публiка оголосила бойкот не тiльки Франку, але i його дружинi.

Замiсть такоi потрiбноi iй пiдтримки i спiвчуття, чужинка отримала осуд, кепкування та зневагу. Разом з матерiальними нестатками через вiдсутнiсть належноi роботи чоловiка суспiльне вiдторгнення стало другою причиною, що добило ii невеликi душевнi сили.

«Цiкаво, якби Франко знав про свое та ii майбуття, чи одружувався б вiн з Ольгою Хоружинською? – мiркувала дiвчина, гортаючи книжковi новинки, якi ще пахли друкарською фарбою. – А вона? Ми весь час торочимо про нього, забуваючи про ii страждання.

Вiн-то хоч став класиком, його вивчають у школi, портрет друкують на грошах, а вона, виходить, просто занапастила свое молоденьке життя. Їй було всього двадцять два роки, випускниця iнституту. Господи, на три роки молодша за мене!»

У книгарнi вона придбала iлюстроване «Мистецтво Давньоi Грецii», яке вирiшила подарувати Юлi на день народження, що випадав наступноi суботи. Задорого вийшло, але що зробиш – треба ii потiшити. Сестри на iменини обмiнювалися книжками, таким чином маючи можливiсть i самим читати подароване.

Юля була художницею, точнiше книжковим iлюстратором. І цього року закiнчувала Киiвську художню академiю, тож напружено працювала над дипломним проектом. «Як вона там? – задумалась Яна. – Чи зварила обiд? Навряд чи. Певно, знову канапками перебиваеться».

Чомусь нi одна iз сестер не любила готувати. Мама в них була така господиня, що як напече тiстечок, то аж пальчики оближеш. А для них стояння бiля кухонноi плити було нудним тягарем.

Частенько навiть сварилися, чия черга куховарити.

«Гуманiтарii!» – скрушно зiтхав батько, привозячи iм смачнi передачi вiд мами, коли заiжджав у Киiв. Вiн виготовляв та ремонтував меблi на замовлення. – І в кого ви такi вдалися?»

Хоча добре вiдав, що вдалися вони у маму – дуже нiжну i лагiдну вчительку хiмii. І самi були наче ii меншими копiями, з якоюсь шляхетською гордою поставою, що пробиваеться навiть крiзь кiлька поколiнь.