Геніальне кохання

– Ти встаеш? – просунула розпелехану кучеряву голову до кiмнати сестра Юля, що була на рiк молодшою. – Ти ж казала, що тобi на десяту?

– Знаю! – огризнулася Яна i, потягнувшись, мов кiшка, скочила на килим i почалапала до ванноi кiмнати.

І чого iхньому директоровi стукнуло сьогоднi в голову iх зiбрати? Начебто мало п’яти робочих днiв у тижнi? Нi, ще й треба суботу, законний вихiдний, зiпсувати.

Яна стояла пiд гарячими струменями душу, який потрохи повертав бадьорiсть коли не духу, то принаймнi заспаного тiла.

І чого вона злиться? Адже насправдi iй самiй хочеться поспiлкуватися з Ромашкою, чи то пак Романом Лук’яновичем. Бо за цi два тижнi, вiдколи вiн повернувся з Америки, такоi нагоди в них так i не трапилося. Хiба що перша ранкова нарада, де директор Музею раритетiв стисло розповiв про свою мандрiвку-стажування у Штатах, як завжди цiкаво i з гумором, але особисто поговорити тет-а-тет iм не випало. Пiсля роботи вiн кудись квапився, мов на пожежу, тож про колишне медитативне чаювання у директорському кабiнетi вiдтепер можна забути. Се ля вi!

Ну так, авжеж, вона розумiе, що за пiвтора мiсяця вiдсутностi керiвника в iхньому музеi накопичилося чимало недоробок. Усi розслабилися i робили вигляд, що працюють. Тож Ромашка тепер тiльки те й робив, що гарячково дзвонив, до когось бiгав, щось пiдписував. А на благальнi погляди Яни пiднiмав вказiвного перста й таемниче посмiхався з-пiд окулярiв: «Я за тебе не забув, Янусю! Дай лише розгребтися з хвостами! У мене для тебе великий сюрприз!»

Що ж, сьогоднi побачимо, що воно за американський сюрпрайз.

Певно, якась мила заокеанська дрiбничка. І за це спасибi, але хочеться чогось надзвичайного, ба навiть божевiльного! Без цiкавоi пригоди вона гине, як квiтка без води.

Яна витерлася великим рожевим махровим рушником i пильно придивилася до себе у дзеркалi. Далi прийнялася за звичайнi процедури, приводячи до порядку шовковi брови, молоде нiжне личко, пухкенькi губенята.

«Господи Боже мiй, менi невдовзi виповниться двадцять п’ять рокiв, чверть столiття мого життя минуло, а я ще нiчого не зробила для безсмертя! Важко тут не погодитись iз думкою славетного Юлiя Цезаря. Ба, я навiть пари собi ще не знайшла! Так i вiк змарную! Куди ж цi самозакоханi бовдури в штанях дивляться?» Останнiм часом дiвчину переслiдувала думка, що вона може залишитися самотньою. Чомусь iй фатально не щастило з хлопцями.