Геніальне кохання

Навчальний заклад мiстився у центрi Киева – у кiлькох фундаментальних будовах, реконструйованих у 1870 роцi. Окрiм вихованцiв, тут проживали i деякi викладачi, зокрема, родина Євгена Трегубова, що вiдiграла визначальну роль в одруженнi Івана Франка. Адже Ольга Хоружинська була молодшою сестрою Антонiни Трегубовоi, дружини вчителя.

Колегiя славилася своею бiблiотекою, для якоi у великому залi спорудили величезнi iнкрустованi шафи та стелажi, що заповнили простiр аж до стелi. Саме тут i працював Іван Франко по обiдi 3 травня, переглядаючи книжки та дочiкуючись Гната Житецького, який мав повести його на Подiл до антикварiв, що торгували старими виданнями.

Студент чомусь запiзнювався, i це трохи сердило галицького гостя, який вирiзнявся пунктуальнiстю. Мабуть, в ньому говорила нiмецька кров його предкiв, що асимiлювалися з украiнцями в останнiх поколiннях. І лише рудий чуб i стiйкий до невдач характер свiдчили, що прiзвище Фра?нко з наголосом на першому складi було не випадковiстю.

Галичанин озирнувся на скрип паркету i з цiкавiстю глянув на дiвчину у сiрiй приталенiй сукнi, яка, зайшовши до бiблiотеки, роздивлялася навсiбiч. Вiн був трохи здивований, адже тут навчалися самi хлопцi. Але, мабуть, вона когось розшукувала, бо, завваживши його на антресолi, зупинилась помiж столами в нерiшучостi. Вiн вiдчував ii погляд на собi, хоча стояв упiвоборота, гортаючи затертий томик. Пiд пахвою тримав уже двi вiдiбранi книжки, якi мав намiр переглянути перед сном.

Яке щастя, що Янi вистачило клепки перебратись у театральний костюм! Щойно завваживши Франка на самотi, завiдувачка фондiв зрозумiла, що це – доля, але в джинсах iз модними дiрочками на колiнах та в червоних кедах така доля могла хiба пореготати з неi. Довелося знову повертатися в Нацiональний музей лiтератури, навпочiпки пiдходити до Ігоря, забирати в нього торбу, перевдягатися тишком бiля стендiв 1920-1930-х.

На щастя, доглядачки iз замилуванням слухали декламацiю сiмдесятирiчного дитячого поета, який частенько вiдвiдував музейнi акцii i був тут своiм.

Вiн любив частувати музейних працiвниць, а вони за це його палко шанували. Бо ж усе нинi вимiрюеться правилом: «А що я з цього буду мати?» А тут людина вiд щирого серця цiкавилася ними, придiляла увагу, розповiдала письменницькi плiтки.

Дiвчина не рухалася i продовжувала мовчати, мов зацiпенiла. Франко повернувся до неi i приязно кивнув з висоти.