Геніальне кохання

У ньому засiявся острах перед фемiнами, i чим привабливiшою здавалася йому дама, тим бiльший здiймався переляк. Бо ж вродливi – часто зрадливi. Зрештою, вiн вирiшив себе даремно не мордувати i все пустив на самоплив. «Як Бог дасть, то й у вiкно подасть», – згадав вiн приказку свого мудрого батечка, який доживав вiку на пасiцi пiд Киевом.

Була ще одна рiч, яка могла перевернути його життя до основи. І вона значно бiльше його хвилювала. Вiдкриття мiжчасового коридора, яким вони здiйснили двi подорожi у минуле, стало тiею iдеею-фiкс, яка так збуджувала його мозок, що Ромашку починало тiпати.

Як учений вiн розумiв епохальнiсть такого вiдкриття для людства. І те, що доля дала йому цей винахiд просто в руки, вказувало на особистий сенс iснування, який шукае кожна мисляча людина в земному життi. Коли ж двiчi з ним трапився облом, i кляте крiсло-гойдалка зникало або втрачало чарiвнi властивостi, це мало не приводило емоцiйного директора музею до втрати адекватностi. Але що зробиш: Бог дав, та чорт забрав!

Вiн втримувався вiд шоку тiльки тому, що не втрачав надii виправити ситуацiю.

У характерi вiн мав щось вiд Івана-покивана: що дужче його нагинали, то сильнiше вiн опирався.

Тож коли за iронiею долi в американськiй подорожi разом з ним опинилася i заступниця з музею Шевченка, вiн оцiнив це як знак Провидiння i взявся до дii. Його метою було зачарувати бiлокуру музейницю i делiкатно витягнути з неi iнформацiю про зникле крiсло-гойдалку, через яке здiйснювався перехiд в iншi часи.

Перший тиждень Ромашка аклiматизовувався до Америки i пильно спостерiгав за Мариною Кононенко.

Потiм поволi розпочав процес зближення, ретельно сплановуючи ситуацii, аби опинитися буцiмто ненароком поруч iз «овечкою Бертою». Така тактика невдовзi дала результати, i за два тижнi вони вже сидiли разом за обiднiм столом i в автобусi, що викликало легкi кпини iхнiх жартiвливих колег.

Але насправдi далi посмiшок та люб’язностей справа у стосунках не просувалася, бо Ромашцi весь час бракувало смiливостi запропонувати дамi щось бiльше за прогулянку черговим вечiрнiм мiстом.

Врештi, коли вiн збагнув, що останнiй шанс вислизае з рук, у нiч перед вильотом в Украiну вiн запросив свого нового друга (чи радше подругу) вiдзначити цю сумну подiю за келихом гарного вина в його номерi. Бiдолашна жiночка, яка вже втратила надii на бiльше, нiж балачки про оглянутi музеi та американськi чудернацтва, ледь не кинулася йому за вечерею на шию. Бо ж уночi всi жiнки – красунi.