Геніальне кохання

Принаймнi маеш сина, який потребуе твоеi уваги, а головне – справу свого життя: один iз найцiкавiших музеiв Украiни, якому вiддав майже двадцять рокiв, пройшовши шлях вiд молодшого наукового спiвробiтника та екскурсовода до керiвника».

Поiздка в Америку дала можливiсть Попадинцю-старшому не тiльки передихнути вiд вiчних музейних клопотiв та витiвок бунтiвного тинейджера перехiдного вiку, але й спокiйно порозмислити про власне життя-буття. Директор вiдчував, що нинi воно наближаеться до поворотноi точки, за якою гряде докорiнна перемiна.

«Кожнi п’ять рокiв людина мае щось кардинально змiнювати: мiсце роботи, мiсце проживання або й сiмейний статус, – згадав вiн слова свого давнього спаринг-партнера Джуса, який мав другу освiту психолога. – Змiни не дають нам костенiти i змушують мобiлiзуватися перед новими викликами. Це як приплив свiжоi кровi в органiзмi. Інакше – застiй i поступовий занепад».

«Джус мае рацiю, – мiркував Ромашка, споглядаючи безкраi простори Америки з високого вiкна iхнього шикарного автобуса, яким iх перевозили з одного музею в iнший.

 – Потрiбна змiна. Але що мiняти, трясця його матерi – роботу, мiсце проживання чи сiмейний стан? Посаду я не здам, бо ж на кого залишу музей?»

Без зайвоi скромностi Роман Лук’янович усвiдомлював, що е такою харизматичною особистiстю, поруч iз якою будь-хто з пiдлеглих втрачав яскравiсть. Та й команду вiн вибудував пiд свое безумовне лiдерство. Це були чудовi виконавцi, але не керiвники.

Можливо, завiдувачка фондiв Яна Приймак мала необхiднi бiйцiвськi якостi, але вона ще замолода, аби звалити на тендiтнi дiвочi плечi таку неповоротку обтяжливу махину, як державний музей.

Забиратися геть зi столицi, де е власне житло у центральному районi, – абсолютно безглуздо. Хоч Киiв i втомлюе, як лиха година, але саме тут вiдбуваеться бiльшiсть культурних подiй та атракцiй. Тут твориться сучасна iсторiя.

Залишався сiмейний статус. Еге ж, в останнiй рiк Ромашка часто сушив над цим голову, кидаючи прискiпливим оком на офiцiйних заходах та неформальних акцiях на самотнiх цiкавих жiнок своеi вiковоi категорii.

Але чомусь жодна з них не запалювала його уяву. Були серед них розумнi й доглянутi панi, але вiд них вiяло такою очевидною передбачуванiстю, що директор навiть не розпочинав робити першi кроки.

Довга вiдсутнiсть жiнки в його холостяцькому життi породила невпевненiсть у власнiй привабливостi.