Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях

Це мiсто, яке донедавна було вiдносно невеликою факторiею на околицях Хозарського каганату, тепер перетворилося у важливий торговий i полiтичний центр, пов’язаний iз низкою земель.

Можна видiлити кiлька груп таких земель.

Перша група – це ближнi територii. До них варто вiднести Полянську землю (Киiвщину), а також пiдвладну iй землю Деревлянську.

Друга група – передусiм Словенська земля зi столицею в Новгородi. Вона, як i Киiв, лежала на торговому шляху «iз варяг у греки». До цiеi ж групи можна вiднести Полоцьку землю, яка теж була на цьому шляху.

Третю групу становили землi, якi входили у Волзький басейн або межували з ним. Оскiльки торговий шлях Волгою тодi був менш важливий, анiж шлях «iз варяг у греки», вiдповiдно, цi землi стали периферiйними.

Четверта група – це Волинь i Полiсся. Цi землi лежали на шляху мiж Киевом i Червенськими мiстами, а також землями бiлих хорватiв. То не був важливий торговий шлях, хоча iз часом вiн почав набувати певного значення. Адже цей шлях пов’язував «матiр городiв руських» iз центральноевропейськими теренами.

Мiг вiн бути й «запасним шляхом» iз Вiзантii в Балтику.

Русь за часiв Володимира почалася формуватися як середньовiчна держава, яка мала намiр взяти пiд свiй контроль певнi територii: передусiм такi, якi приносили доходи руськiй елiтi. Це переважно були землi, через якi проходили торговi шляхи.

Щодо п’ятоi групи, Тмутараканi, сказати щось певне проблемно.

Русь (i це, зрозумiло) не була однорiдною в етнiчному сенсi, про що вже велася мова.

Наскiльки можна судити, у цiй державi, яка не мала чiтко окреслених кордонiв, переважало слов’янське населення. До нього варто вiднести полян, деревлян, жителiв Полiсся й Волинi, а також Полоцькоi та Новгородськоi земель. Слов’янське населення було представлене й на пiвнiчному сходi. Маються на увазi в’ятичi.

Помiтну групу в цiй державi становили угро-фiнськi племена. Про окремi з них неодноразово згадувала «Повiсть минулих лiт». Це чудь, меря, весь, ям i iншi. Вони жили переважно на пiвночi й пiвнiчному сходi, межуючи зi словенами й в’ятичами.

Русичам доводилося контактувати з тюркськими й литовськими племенами.

Наприклад, печенiги, а пiзнiше половцi часто чинили напади на руськi землi. Спосiб життя тюркських племен, якi були кочiвниками, помiтно вiдрiзнявся вiд способу життя осiлих русичiв. І все ж певна iнфiльтрацiя тюркських елементiв у руське середовище вiдбувалася. Наприклад, у пiзнiшi часи половецькi хани родичалися з руськими князями.