Вибрані твори

Захищаючи безсмертя з позицii креацiонiзму або традукцiонiзму, треба послуговуватися теологiчними аргументами. За iхньоi допомоги можна довести, що знищення душ, безпосередньо створених або таких, що постали на пiдставi законiв природи, не вдаеться узгодити нi з мудрiстю, нi з милосердям Бога. Проте така аргументацiя е суто дедукцiйною i може застосовуватися для теологiчного розгляду проблеми, але не надаеться до ii фiлософського дослiдження. Фiлософ завжди скаже: те, що мае початок, може мати й кiнець (хоча й не мусить його мати), i тому з витлумаченим таким чином дуалiзмом вiн зостанеться без вiдповiдi щодо проблеми безсмертя.

Лише за однiеi умови дуалiзм зможе дати собi раду i, залишаючись вiрним своiм засадничим твердженням, вирiшити проблему безсмертя, опираючись на фiлософiю; а саме якщо, за прикладом Платона, вiн визнае передiснування душ. Якщо душа спiввiчна матерii, тодi тимчасове поеднання ii з людським тiлом не вiдбере в неi цiеi якостi, причому треба пам’ятати, що вiчнiсть матерii та душ зовсiм не суперечить тому, аби вони були створенi Богом, якщо ж тiльки слова «вiчнiсть» i «створення» розумiтимуться належним чином.

А отже, дуалiзм, який припускае вiчнiсть душ, не вiдстае вiд монадологii щодо доказiв безсмертя. Та попри це я зарахував його до третьоi групи, бо власне дедуктивна умова, тобто передiснування душ, зовсiм не е iстотною частиною дуалiзму, а лише теорiею, яку можна легко з ним узгодити; а тiльки в поеднаннi з цiею теорiею дуалiзм промовляе на користь безсмертя.

Здiйснивши у такий спосiб огляд вiдповiдей на питання, чим е наше «я», i визначивши вiдношення, в якому кожна з цих вiдповiдей перебувае до проблеми безсмертя цього «я», ми знову повернемося до мiсця, з якого вийшли, i побачимо, чи з фактiв едностi свiдомостi та вiдчуття тотожностi нашого «я» нам вдасться дiйти висновкiв, якi б уможливили нам вибiр помiж наявних у фiлософii поглядiв на сутнiсть нашого «я».

    Переклад з польськоi Ігоря Карiвця

Метафiзика душi

Зi всiх теорiй, якi стосуються людськоi душi, найособливiшими е, без сумнiву, тi, котрi цiлком не визнають iснування душi.

А якщо пiд душею ми розумiемо нематерiальний суб’ект, безтiлесну субстанцiю психiчних явищ, тодi до ряду таких теорiй мусимо залучити не лише теорiю Фехнера, яка не визнае iснування жодних субстанцiй, але також i матерiалiзм, що стверджуе: суб’ект психiчних явищ е чимось матерiальним, тiлесним.