Вибрані твори

Ми маемо дуже сильну потребу в такому впорядкуваннi розрiзнених мiж собою вражень; тому навiть там, де враження даються без такоi структури, ми самi, в своiй свiдомостi, дiлимо iх на групи, привносячи в них ритм. (Показати на метрономi.)

Ритм сприяе тому, що розрiзнена послiдовнiсть звукiв чи акордiв набувае певного зв’язку, що тi елементи, якi звучать, поеднуються в певну цiлiснiсть, що в множинi звукiв й акордiв з’являеться якась структура, якийсь однорiдний план. Бо всi цi звуки й акорди завдяки ритмовi розпадаються на певнi групи, на так званi такти, якi за звучанням можуть i повиннi мiж собою дуже рiзнитися, але ритмiчно вони побудованi однаково.

Звичайно, ритм також пiдлягае урiзноманiтненню; жодний такт не будуеться так само, як iншi, але всi вони мають ту саму засадничу форму (той самий метр). У такий спосiб мелодiя, яка привносить у музику розмаiтiсть, завдяки ритмовi отримуе однорiднiсть; у такий спосiб у ритмiчнiй мелодii ми маемо те, що нам взагалi всюди i завжди подобаеться, а саме урiзноманiтнену однорiднiсть, однорiднiсть в урiзноманiтненнi.

Тобто один iз загальних принципiв естетичного уподобання – це вже не чуттеве, а естетичне уподобання, що грунтуеться на спiввiдношеннях. І ми знаемо, що мiрою зростання багатоманiтностi виникае ще сильнiша потреба з’еднати ii в однорiдну цiлiснiсть, щоб вона нам подобалася.

Утiм ритм, який дiлить мелодiю на такти, тим самим не тiльки надае звукам певноi однорiдностi, а й водночас загрожуе розiрванням однорiдностi в iншому напрямi.

Йдеться про те, що завдяки ритмовi мелодiя розпадаеться на такти; звуки, що належать до одного такту, вмiщуються тим самим у певнi рамки, утворюючи певну однорiдну цiлiснiсть. А окремi такти? Вони, усi рiзнi, тепер стоять поряд, iдуть один за одним. Ритм справдi iх об’еднуе, але чим довший ряд тактiв, тим складнiше iх об’еднати: набiгае потiк, хвиля тактiв – i ми не можемо вже iх схопити в одну цiлiсть! Тепер такти нас заполонюють так само, як перед цим звуки.

Але на це е рада, i якщо ряд тактiв, що йдуть один за одним, мае нам подобатися, ми повиннi прислухатися до неi. Тобто ми повиннi так будувати такти, щоб кiлька тактiв разом створювали знов-таки одну цiлiснiсть вищого порядку, а цiлiсностi вищого порядку – знов-таки цiлiсностi ще вищого порядку, (демонстрацiя на прикладi Cake-walk [Дебюссi?], Sirenenmotiv [?] [зi симфонiчноi поеми Дебюссi], лицар сонця [?]).