Шлях до серця виборця

Слоган Олександра Лукашенка (2010 року) допомагав легiтимiзувати його безальтернативнiсть: «Разом ми – Бiлорусь!», «Бiлорусь – краiна, в якiй хочеться жити!»

Цiкаво, чи пам’ятаете ви, з якими слоганами йшов на кожну з чотирьох своiх передвиборчих кампанiй Путiн? Нi? Я теж не пам’ятаю. Хiба що у 2010 роцi i надалi його передвиборчим лозунгом був «Сильний президент – сильная Россия». Трохи ранiше з аналогiчним балотувався… Сергiй Тiгiпко: «Сильний президент – сильна краiна». Потiм, щоправда, з’ясувалося, що першоджерело ще старiше: знайшовся плакат Бориса Єльцина 1993 року з таким же посилом.

Тiгiпко розгромно програв, Путiн – виграв. Перефразовуючи Буша-тата: «Читайте по моiх губах: в Росii справа не у слоганах».

«Виборчi» технологii Путiна дуже цiкавi та потребують детального дослiдження – але вони знаходяться за рамками нашоi теми, оскiльки ми зосередженi на органiзацii виборчих кампанiй у демократичних суспiльствах.

Тож повернемося до слоганiв-лозунгiв-гасел

Особливо наголошую на тому, що креатив мае чiтко висловлювати сутнiсть стратегiчного задуму.

Придумування слогана – це не просто формулювання яскравого вислову. В першу чергу, це – емоцiйний прояв головних меседжiв кампанii. Стратегiя мае вiдповiдати на запитання: про що повiдомляти виборцям? А слоган вiдповiдае завданню: як це сказати? тобто, якими словами сформулювати меседж?

Повторюся: слоган – емоцiйний вираз певних сенсiв. На жаль, чимало полiтичних кампанiй пiдмiняють сенс набором безсистемних гасел.

І це – одна з причин iхнiх провалiв.

А якщо кандидати маргiнальнi – нiкому не вiдомi i iхне завдання не перемогти, а «засвiтитися»? У такому разi можна вдатися до римування та епатажу.

«Настоящий Белорус – это дайвер Дима Усс!» Дмитро Усс, намагався зiбрати пiдписи для висування своеi кандидатури у президенти. Завдання цього слогана, щоб прiзвище запам’яталося (i все).

«Ерос i свобода» – слоган кандидата у президенти регiону Лацiо (Італiя) Тiнто Брасса – постановника софт-порнофiльмiв.

Чи справдi виробник порнухи планував перемогти?

Це не означае, що епатаж – ворог полiтичних перемог. Такi полiтики, як Олег Ляшко в Украiнi та Володимир Жириновський у Росii доводять, що епатажнiсть, якщо вона справдi притаманна лiдеру, може бути сильною позицiею у маргiналiзованому суспiльствi.

До феномену Жириновського як прикладу феноменального полiтичного довголiття на базi популiзму ми будемо ще звертатися.