Плисти проти течії. Том 2

Я говорю зараз iз вами хвилин 15–20, вимовляю якiсь слова, через пiвгодини перестану це робити – у кожноi митi часу е свое просте, пряме призначення, яке не потрiбно плутати iз сутнiстю речей.

Будь-яка рiч сама по собi не е анi доброю, анi поганою. Вона набувае цих характеристик лише в залежностi вiд того, для чого ii використовують. Нiж у руках розбiйника, грабiжника стане знаряддям насилля, вбивства. І цей самий нiж у руках хiрурга буде нести добро, рятуватиме життя. Так що ж, нiж – це добре чи погано? Ось один iз прикладiв вiдносностi.

А ця сцена, велика чи маленька? Якщо ми порiвняемо ii, наприклад, iз мурашкою, то вона буде величезною, а якщо з цiлим Мадридом – здаватиметься крихiтною. Сама вона не мае анi величини, анi вiку.

Якщо ми спробуемо пiдiйти до цих життевих питань з такоi позицii, то можливо, дiйдемо висновкiв, якi з науковоi чи iншоi точки зору не будуть досконалими, проте залишаться глибоко людяними i допоможуть нам у нашому життi. Перше питання, яке ми перед собою ставимо, – що таке життя? Адже тi характеристики, якi ми використовуемо для визначення живих iстот, слушнi саме стосовно живих iстот, але не охоплюють цiлком i повнiстю саме життя.

Платон розрiзняв прекрасне як таке i прекраснi речi. Уя – вiмо собi сад, а в ньому скульптуру та людину. Ми говоримо, що цей сад, ця скульптура, ця людина – прекраснi. Чому? Тому що вони мають стосунок до буття i сутi Прекрасного. Адже Прекрасне – це суть, буття, яке стоiть значно вище всiх проявiв i лише вiдображае себе в них.

Саме так воно розкривае себе, хоча вловити його дуже складно: так пiсок сиплеться крiзь пальцi, i чим дужче ми стискаемо долоню, намагаючись втримати його, тим швидше вiн висипаеться.

Отже, ми можемо зробити висновок, що все, що нас оточуе, е живим.

Життя як таке, згiдно зi стародавнiми фiлософами, проявляе себе як дiяльнiсть, активнiсть; усе, що е активним, ми називаемо живим, а все те, що не проявляеться таким чином, мае якесь iнше життя, яке ми iнодi не здатнi зрозумiти.

Адже якщо iснуе Бог, якщо iснують боги, вони е, безмовно, живими.

Але вони живi в iншому вимiрi, вiдмiнному вiд того, в якому iснуемо ми. Вони живуть на iншому рiвнi свiдомостi i в iншому вимiрi часу. Поняття часу також досить вiдносне. Для крихiтноi комахи кiлька годин iнодi складають все життя, а для зiрки термiн людського життя – лише мить. Отже, часовi вимiри виявляються дуже вiдносними. І за всiма цими вiдносностями нам потрiбно розрiзняти потаемний сенс життя.