Плисти проти течії. Том 2

І ця людина померла у той самий заздалегiдь вирахуваний день, задихнувшись у пiску пiд час бурi, викликаноi потужним самумом, спекотним вiтром пустелi.

Геродот розповiдае iсторiю про одного володаря, котрий наказав прибрати геть зi свого королiвства всi колiсницi, а також заборонив в’iзд на пiдвладнi йому землi будь-яким вiзкам iз сусiднiх держав. Вiн зробив це тому, що якийсь провидець провiстив, що причиною його смертi повинна була стати колiсниця. Аж ось у королiвствi стався заколот, i один iз повстанцiв убив свого володаря, який саме сидiв на тронi, вразивши його мечем у серце.

Останне, що побачив той перед смертю, була рукоять меча з витисненим на нiй зображенням колiсницi, символом королiвського роду, до якого належав убивця.

Усi цi близькi за змiстом оповiдання, почутi вiд рiзних людей, наводять нас на думку про те, що iснуе визначенiсть, невблаганна доля, якiй пiдвладнi всi речi та явища.

Індiйська фiлософiя говорить про Дхарман – закон, що керуе Всесвiтом i всiма його мешканцями; вона вчить також, що iснуе Садхана – сенс життя i заздалегiдь визначений шлях, упродовж якого цей сенс виявляеться.

Вона стверджуе, що iснуе Карма – закон дii (акцii) i реакцii.

Індуси уявляли Дхарму як широкий шлях, яким нам належить йти; уникнути цього шляху неможливо. У чому ж тодi може полягати свобода вибору, яку мае людина? Яким чином можна було б вирiзнити серед тих, хто прямуе цим шляхом, поганих вiд добрих; тих, хто пiдкоряеться iнстинктам i вбивае все людське, вiд тих, хто iде за високими, священними мрiями своеi душi? Фiлософи Індii стверджували, що свобода вибору полягае у тому, щоб рухатися цим шляхом повiльнiше або швидше.

Щоразу, коли ми надто вiдхиляемося вiд шляху i наштовхуемось на його межi, ми страждаемо, ми вiдчуваемо бiль, i цей бiль пробуджуе в нас усвiдомлення того, що ми маемо повернутися до центру шляху.

Бiль завжди був iнструментом пробудження свiдомостi. Ми реально вмiемо цiнувати лише тi речi, якi втратили.

Усерединi кожного з нас живе тихий голос, той голос совiстi, який в Гiмалаях називали голосом надi; вiн спрямовуе нас на шляху, розповiдае, що ми маемо робити i допомагае розiбратися, добрим чи поганим е те, що ми вже зробили.

Але, зазвичай, ми не чуемо його – головним чином тому, що не маемо звички звертати на нього увагу. Його звучання ми сприймаемо, як шум води, що падае з висоти, або вiтру, котрий розхитуе гiлля дерев. І ми завжди дозволяемо, щоб вiн приходив i зникав, залишаючись непомiченим нами.