Плисти проти течії. Том 2

Так, визначенiсть iснуе, але в нiй немае нi болю, нi тривоги. Така визначенiсть несе у собi радiсть i життеву силу, бо вона вказуе нам новi шляхи та новi далечини, ще недосяжнi для нашого розумiння, до яких ми повиннi наближатися крок за кроком, навiть коли несемо iз собою увесь свiй бiль та страждання. Ця невiдворотна доля дае нам поштовх, щоб ми могли йти без упину все далi, назустрiч таемничiй метаiсторii, яку ми не в змозi збагнути, але котру кожен з нас у глибинi свого серця вiдчувае.

Проте, усе це може чудово поеднуватися з нашою свободою вибору, яку теж не варто розумiти як щось абсолютне, а скорiше як дещо бiльш-менш вiдносне.

У межах великого метаiсторичного просування шляхом еволюцii ми можемо творити свою власну iсторiю, i ми вiдповiдальнi за все, що створюемо, а також за те, що робимо. Бо хоча з одного боку правильно, що все повторюеться, рухаеться та повертаеться на коло свое, однак, з iншого боку, нiщо й нiколи не повторюеться таким, яким воно було ранiше. Те, що вiдбуваеться зараз, у даний момент, е унiкальним та неповторним. У своему теперiшньому виглядi й у такiй формi воно бiльше нiколи не повернеться, i в якомусь сенсi воно насправдi нiколи й не iснувало. Тому кожна мить е цiнною i священною саме тим, що ми з неi робимо тут i тепер, оскiльки вона бiльше нiколи не повториться такою, якою е на даний момент. Тому ми вiдповiдальнi за те, що з нами зараз вiдбуваеться; за те, щоб не опускати рук i не опускатися самим. Бо той, хто сповнений вiри у невблаганну долю й дозволяе, щоб його зносило течiею життя, ризикуе перетворитися на колоду, яка може розбитися на друзки. Кожна людина мае шанс, можливiсть йти шляхом згiдно зi своiм ритмом та своiми здiбностями; але якими б не були ii ритм та здiбностi, вона повинна рухатися вперед, постiйно вдосконалюючись та очищуючи саму себе. Є люди, котрi ледь-ледь плентаються шляхом, е також тi, хто крокуе рiшуче й прямо. Є люди, що перемiщуються шляхом, спираючись на всiх, хто iх оточуе, але е й тi, хто прямуе так, щоб iншi могли спиратися на них. Є люди, котрих не обходить, чи просуватимуться вони по головах iнших i скiлькох вони скривдять, доки не задовiльнять своi власнi бажання та iнтереси. Проте е й такi, кого не дуже хвилюе, скiльки людей пройдуться по iхнiх головах, якщо це якимсь чином допоможе останнiм просунутися на шляху. Не всi люди однаковi, рiвнiсть – це один iз мiфiв ХХ сторiччя. Ми всi вiдрiзняемося один вiд одного: у нас рiзнi обличчя, рiзнi уподобання, рiзнi способи життя.