Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

Стать над тобою i кликнуть до бою

Злую мару, що тебе забирае,

Взять тебе в бою чи вмерти з тобою,

З нами хай щастя i горе вмирае.

І за дорогу все промайне перед очима: i перша зустрiч у Ялтi, i нiчне палаюче море, i моя перша сповiдь перед Тобою – сповiдь з першоi зустрiчi. Зашумить дубовим шумом Зелений Гай пiд Гадячем, i спогадаеться мое берлiнське лiкування з невсипущою думою про Тебе. Вагоннi ритми так навiвають спомини. І всi цi спомини будуть у якомусь туманi, в якомусь дощi, в якiйсь мряцi несусвiтнiй.

І що менi до того, коли в моiй дорозi до Тебе завжди супроводжуючi, завжди «архангели» – охранка турбуеться про нас, як мати рiдна.

Іду до Тебе! Виручати Тебе з рук Смертi й вiддавати в лапи охранки?! Чи з охранки вiддавати в невблаганнi руки Костомахи?!

З’явися менi таким, яким уже не будеш…

У саду було тiсно. Ятки, побудованi навмисне для лотереi i добродiйного базару, звужували i без того не дуже широкi алеi – люди ходили парами i гуртами, штовхаючи мимохiть однi одних.

Музика вдарила, юрба стрепенулась, та не розiйшлась, а тiльки загойдалася швидше, паперова сiчка замигтiла барвистою метелицею, колеса з лотерейними бiлетами закружляли, як млинки. Гамiр людських голосiв змагався з музикою. Стало ще тiснiше, якось паморочно… Я сiла на перше мiсце, яке трапилось. Коло мене сидiла якась дама в жовтогарячому вбраннi, що голосно розмовляла зi своiм кавалером по-французьки грубим контральто, з вульгарним, але чисто французьким акцентом.

І тут на вiльне мiсце поруч зi мною сiв Ти, трохи вiддаля, але все ж якось приурочено, нiби змовницьки усмiхнувся до мене. Букет бiлих квiтiв Ти поклав поряд. Я спершу знiтилась, надто схоже це було на неоковирнi зальоти якогось столичного панича, але усмiшка Твоя вiдразу роззброiла мене. А тут i голос Твiй, чистий, але з сухотним хрипом, вивiв мене iз чистiсiнького замiшання.

– Аж нарештi я вас пiймав. Уклiн вам вiд Павла Лукича Тучапського.

Десь Тебе я нiби бачила, але де i коли – годi було тодi думати.

– Рада познайомитись. Лариса Косач.

– Сергiй Мержинський. Вас я давно знаю: я приятель вашого брата Михайла, колись ми гуртом були у вашiм домi. Михайло вiчно вас розхвалюе.

– Бачите, то неправда, що не можна бути пророком у рiдному краю, можна ним бути навiть в очах рiдного брата.