Хто не ризикує

Я б нiколи не змiг працювати детективом.

– Де ми сьогоднi патрулюемо? – спитав Вiльям, знаючи, що Фред любить вiдходити вiд офiцiйного плану.

– Суботнiй вечiр. Краще поiдемо на Бартон та впевнимося, що вболiвальники не рвуться в бiй. А потiм повернемося на Ласкомб Роуд, перш нiж паби зачиняться. Може, заарештуемо якогось п’яного розбишаку у твое останне чергування…

Хоча Вiльям провiв два роки бiч-о-бiч з Фредом, вiн майже нiчого не знав про його особисте життя. Проте вiн не скаржився, бо теж був не надто балакучим, та це був iхнiй останнiй день разом, тому вiн вирiшив спитати у Фреда про дещо, що його завжди бентежило.

– Що змусило тебе пiти у полiцiю?

Спочатку Фред не вiдповiв, нiби не почув питання, але зрештою вимовив:

– Оскiльки я тебе бiльше не побачу, Хористе, я розкажу. По-перше, це скорiше несподiванка, анiж план.

Вiльям мовчав, поки вони звертали на алею, що вела до Бартона.

– Я народився у зйомнiй квартирi у Глазго. Мiй батько бiльшу частину життя байдикував, i жили ми на заробiтки матерi.

– Чим вона займалася?

– Вона працювала у барi i швидко зрозумiла, що е бiльш прибутковий спосiб заробiтку, тож почала надавати певнi послуги на сторонi. Я досi не впевнений, що не е наслiдком однiеi з таких послуг.

Вiльям промовчав.

– Але щойно ii краса почала в’янути, заробiтки зменшилися, i батько часто зустрiчав ii стусанами, якщо вона поверталася додому в суботу ввечерi без грошей на пляшку вiскi та чергову ставку.

Потiм Фред замовк, а Вiльям подумав про власних батькiв, якi проводили суботнi вечори в ресторанi або театрi.

Йому важко було зрозумiти тиранiю домашнього насилля. Вiн нiколи не чув, щоб батько навiть пiдвищував голос у присутностi його матерi.

– Лондон далеко вiд Глазго, – сказав Вiльям, сподiваючись, що це заохотить Фреда продовжити розмову.

– Для мене – надто близько, – сказав Фред та увiмкнув лiхтар, який освiтив алею, i молода парочка зникла. Фред усмiхнувся.

– Менi було чотирнадцять, коли я втiк iз дому. Найнявся на перше вантажне судно i вiдплив.

До вiсiмнадцяти я вже пiв свiту побачив i вирiшив висадитися у Лондонi.

– І тодi ти пiшов до полiцii?

– Нi. У той час я все ще вважав iх ворогами. Я кiлька мiсяцiв цупив речi з полиць супермаркетiв, а зрештою став кондуктором автобуса. Потiм менi це набридло, i я вирiшив пiти до армii або полiцii. Якби спiвбесiда в полiцii не була призначена ранiше, я б уже був генералом.

– Або мертвим, – сказав Вiльям, коли вони пiдiйшли до Бартона.