Хто не ризикує

– Пощастило тобi, Томкiнсе, – сказав Фред, тягнучи хлопця за вухо. – Тiльки переконаймося, що ти дiйдеш до школи, бо iнакше я розповiм про все твоему старому. – До речi, цигарки, мабуть, для нього й були, – додав Фред, повертаючись до Вiльяма.

Томкiнс кинувся геть. Дiставшись кiнця вулицi, вiн повернувся до них, гукнувши: «Наволоч полiцейська!», та показав iм непристойний жест.

– Мабуть, варто було прибити його за вуха.

– Що ти таке кажеш? – здивувався Фред.

– У шiстнадцятому столiттi, коли хлопчину хапали за крадiжкою, його за одне вухо прибивали до жердини, щоб вiн не вирвався, тому единим способом врятуватися було вiдiрвати собi вухо.

– Непогана iдея, – прокоментував Фред, – бо я чогось не розумiю сучасних полiцейських практик. Мабуть, коли ти вийдеш на пенсiю, до злочинцiв треба буде звертатися «сер». Утiм, менi лишилось усього пiвтора року до пенсii, а ти тодi вже працюватимеш у Скотленд-Ярдi. Хоча, – тут Фред додав трохи фiрмовоi мудростi, – коли я прийшов до полiцii майже тридцять рокiв тому, ми приковували таких хлопцiв наручниками до радiатора, викручували температуру на повну i тримали iх так, доки не зiзнаються.

Вiльям розсмiявся.

– Я це серйозно, – сказав Фред.

– Як гадаеш, чи скоро Томкiнс опиниться у в’язницi?

– Б’юся об заклад, що спершу рiк у колонii, а вже потiм в’язниця. Але знаеш, що бiсить мене найбiльше? Що там у нього буде власна камера, триразове харчування та цiла купа досвiдчених злочинцiв, якi будуть щасливi навчити його власноi справи до його випуску з унiверситету злочинностi.

Кожного дня Вiльям дякував долi, що мав щастя народитися у люблячiй родинi середнього класу, з турботливими батьками та сестрою, яка його обожнювала. Хоча вiн нiколи не розповiдав колегам про те, що до коледжу вiн навчався в однiй з кращих шкiл Англii, тим паче що його батько постiйно отримуе непоганi суми вiд найвiдомiших злочинцiв краiни.

Поки вони продовжували патрулювати, кiлька людей привiтали Фреда, а деякi навiть побажали Вiльяму доброго ранку.

Коли через кiлька годин вони повернулися до вiддiлка, Фред не став повiдомляти черговому офiцеру про випадок з Томкiнсом, бо порпатися у паперах не любив так само, як i сучаснi полiцейськi практики.

– Ну що, вип’емо по чашцi чаю? – запропонував Фред, вирушаючи до iдальнi.

– Ворвiк! – вигукнув хтось позаду.

Вiльям озирнувся i побачив чергового офiцера, який вказував на нього.

– Там ув’язнений знепритомнiв у камерi.