Маленька господиня Великого будинку

Лиш через випадковiсть тисячолiттями умисного добору люди розвинули ii до досконалоi тягловоi тварини, що плодить таких самих досконалих тяглових тварин. Але те, що вона тяглова тварина, в нiй не головне. Насамперед вона самиця. І для наших людських самиць, жiнок, – загалом беручи, теж над усе стоiть любов до нас, чоловiкiв, та визначене iм самою природою материнство. Отож для всiеi цiеi колотнечi, що збивають нинiшнi жiнки через роботу та рiвноправнiсть, нема нiяких бiологiчних причин.

– Зате е причини економiчнi, – заперечив Крелiн.

– Це правда, – погодився хазяiн, одначе правив своеi: – Наш теперiшнiй промисловий лад не сприяе замiжжю i змушуе жiнок працювати. Але не забувайте, що промисловий лад дiло тимчасове, а закони бiологii вiчнi.

– Теперiшнiм молодим жiнкам самого замiжжя мало, – не здавався завiдувач свинарень.

Форест скептично засмiявся:

– Та невже! А як же ваша дружина? Мае диплом, та ще й з класичноi фiлологii, а що iй з нього?.

. У вас, здаеться, два сини i три дочки? І ви менi розповiдали, пригадую, що вашою нареченою вона стала за пiв року до закiнчення коледжу.

– Це так, але… – ще сперечався Крелiн, хоч в очах йому блимнуло щось нiби згода. – Але ж це було п’ятнадцять рокiв тому, i ми кохалися просто безтямно. Ми не могли iнакше. Тут ви маете рацiю. Вона мрiяла бозна-чого досягти, та i я вже бачив себе щонайменше деканом сiльськогосподарського коледжу. Та ми не могли iнакше.

Але ж це було п’ятнадцять рокiв тому, а за цi роки погляди та прагнення у молодих жiнок зовсiм змiнились.

– Не вiрте, мiстере Крелiне! Я ж вам кажу – порахуйте. Статистика доводить iнше. Все це речi тимчасовi; жiнка завжди, на вiки вiчнi, залишиться жiнкою. Поки нашi малi дiвчатка гратимуться в ляльки й милуватимуться з себе в дзеркалi, жiнка буде тим, чим була споконвiку: по-перше, – матiр’ю, а по-друге, – парою чоловiковi. Ось що доводить статистика. Я стежив за долею дiвчат, якi позакiнчували вчительський iнститут.

Завважте, що тi, якi одружуються до закiнчення, випадають з пiдрахунку. Та однаково, i решта вчителюють вiд закiнчення iнституту до замiжжя пересiчно лиш трохи бiльше як два роки. А як зважити, скiльки серед них бридких чи просто нещасних, приречених довiку зоставатися старими паннами i вчителювати, то виходить, що пересiчний час роботи тих, якi виходять замiж, iще багато менший.