Маленька господиня Великого будинку

Задля бiльшоi остороги Дiк узяв квитки не до Трейсi, а до самого Модесто. А вже далi вони подорожували «зайцями» – в товарних вагонах, «слiпих багажниках», на буферах та на «скотоскидах», i Тiм, досвiдченiший у тому, був Дiковi за вчителя. Дiк купував газети й страхав товариша, читаючи йому сенсацiйнi повiдомлення про викрадення юного спадкоемця Форестових мiльйонiв.

Удома, в Сан-Франциско, Дiковi опiкуни оголосили винагороду в сумi тридцять тисяч доларiв тому, хто розшукае й привезе хлопця додому. І Тiм Гаган, прочитавши те оголошення, коли вони лежали на травi неподалiк водонапiрноi вежi, навiки закарбував у Дiковiй головi думку, що честь i непiдкупнiсть не залежать вiд суспiльного становища чи породи, а можуть зрости як на високiй горi, в пишному палацi, так i пiд горою, в кiмнатках над бакалiйною крамничкою.

– Ого-го, – мовив Тiм нiби сам до себе, дивлячись кудись у далину. – Мiй стариган не зчиняв би гвалту, якби я виказав тебе за тi тридцять тисяч! Аж подумати страшно.

Дiк зрозумiв: коли Тiм так вiдверто про це говорить, то йому нема чого боятись, полiсменiв син його не зрадить.

І тiльки за шiсть тижнiв по тому, вже в Аризонi, Дiк сам здiйняв про це мову.

– Чуеш, Тiме, – сказав вiн. – У мене цiла купа грошей, i вони ще й ростуть увесь час, а сам я з них не трачу нi цента, ти ж бачиш… Правда, ота мiсiс Самерстон тягне з мене тисячу вiсiмсот на рiк, та ще й те, що столуеться й кiньми моiми iздить, а ми з тобою радi, як пiдберемо десь на станцii кочегарськi недоiдки. Та однаково, грошi моi ростуть.

Скiльки буде десять вiдсоткiв вiд двадцяти доларiв?

Тiм, силкуючись розв’язати ту задачку, втупив очi кудись у гаряче повiтря пустелi, що мерехтiло над обрiем.

– Ну, скiльки буде десята частина вiд двадцяти мiльйонiв? – нетерпеливився Дiк.

– Ха! Два мiльйони, скiльки ж бо ще?

– Ну, а п’ять вiдсоткiв це половина десяти вiдсоткiв. Коли прибуток п’ять вiдсоткiв рiчних, то скiльки наросте за рiк на двадцяти мiльйонах?

Тiм нерiшуче мовчав.

– Та половина ж! Половина двох мiльйонiв! – вигукнув Дiк.

 – Виходить, що я за рiк багатшаю на цiлий мiльйон. Затям це добре i слухай далi. Коли менi самому захочеться вернутись додому – тiльки це ще не скоро, ще не один рiк доти спливе, – ми з тобою ось яке дiло облагодимо. Я скажу тобi, i ти напишеш своему батьковi. Вiн над’iде туди, де ми його дожидатимемо, забере мене й вiдвезе додому. А тодi загребе тридцять тисяч винагороди з моiх опiкунiв, покине службу в полiцii та, напевне, вiдкрие шинок.