Троє в одному човні (як не рахувати собаки) = Three Men in a Boat (to Say Nothing of the Dog)

Одержуе тридцять один i три восьмих дюйма вiд кутка, i цю вiдстань йому треба подiлити на два. Вiн пробуе зробити це в думцi й зовсiм навiснiе.

Ми теж пробуемо подiлити це число в думцi, i результат виходить у всiх рiзний. Ми глузуемо одне з одного i в суперечцi забуваемо, яке ж число треба подiлити. Дядьковi Поджеру доводиться вимiряти ще раз.

Тепер вiн мiряе шворкою, i в критичну мить, коли старий бевзь перехилявся через табуретку пiд кутом сорок п’ять градусiв, намагаючись дотягтися рукою до точки, на три дюйми дальшоi, нiж вiн мiг дiстати, шворка сприсае, i вiн гепаеться на пiанiно.

А тiтонька Марiя каже, що вона не дозволить, щоб дiти стояли тут i слухали такi вислови.

Нарештi дядько таки вiдшукуе потрiбну точку, лiвою рукою приставляе до неi гострий кiнець цвяха, а в праву бере молоток. Першим ударом вiн влучае себе по великому пальцю i, дико скрикнувши, впускае молоток комусь на ногу.

Тiтонька Марiя лагiдно просить дядька, щоб вiн, коли йому знов заманеться забити цвях у стiну, попередив ii завчасно: вона тодi хутенько збереться, поiде на тиждень до матерi й перечекае там.

– Ет! Ви, жiнки, завжди робите драми казна з чого, – бадьоро вiдповiдае дядько. – А менi от подобаеться iнколи зробити отаку невеличку роботу.

Потiм пробуе ще раз i за другим ударом заганяе в стiну весь цвях i пiвмолотка, а його самого кидае на стiну з такою силою, що вiн ледь не розплiскуе собi носа.

Далi нам доводиться знов розшукувати лiнiйку i шворку, i пробиваеться ще одна дiрка. Десь так опiвночi картину нарештi повiшено – дуже косо i ненадiйно, а стiна на кiлька ярдiв довкола мае такий вигляд, нiби ii скородили граблями. Усi ми на смерть зморенi й нещаснi – крiм самого дядька.

– Ну ось, – каже вiн, важко ступаючи з табуретки просто на мозолi служницi, й з вiдвертою гордiстю оглядае те, що наробив. – А хтось iнший наймав би майстра задля такоi дрiбнички!

Я певен, що й Гаррiс буде точнiсiнько такий, коли виросте великий.

– Нi, краще ти знайди папiр, i олiвець, i прейскурант, а Джордж нехай пише, а всю решту я зроблю сам, – сказав я.

Перший список, який ми склали, довелось вiдкинути. Було очевидно, що у верхiв’я Темзи не пройде човен, досить великий, щоб умiстити всi речi, якi ми вважали необхiдними для подорожi.