1984. Ми

Але кого зараз хвилюе справжнiй антикварiат? Хоча його вже майже i не залишилося».

Вiнстон не роздумуючи заплатив чотири долари i сунув скляну рiч до кишенi. Його приваблювала не стiльки краса застиглого у склi корала, скiльки те, що вiн належав до епохи, зовсiм вiдмiнноi вiд нинiшньоi. М'яке i гладеньке, немов дощова крапля, це скло не було схоже нi на одне скло, яке Вiнстон коли-небудь бачив. Ця штуковина приваблювала його ще бiльше через свою очевидну нефункцiональнiсть, хоча вiн припустив, що колись вона була задумана як прес-пап'е.

Предмет вiдтягував кишеню своею вагою, але, на щастя, це було не дуже помiтно зi сторони. Було дивно, навiть провокацiйно, якщо член Партii мав таку рiч. Все старе та красиве завжди викликало пiдозри. Отримавши своi заповiтнi чотири долари старий помiтно повеселiшав. Вiнстон зрозумiв, що можна було сторгуватися i за три, а може i за два долари.

«Нагорi е ще одна кiмната. Якщо хочете, можете подивитись», – сказав вiн. «Там, звичайно, немае нiчого особливого, всього кiлька дрiбничок.

Але якщо хочете, можемо пiднятися глянути. Я вiзьму лампу, щоб ви гарненько могли все роздивитись».

Вiн запалив ще одну лампу i повiльно пiшов нагору по крутих сходах, якi вели до вузького проходу у кiмнату, вiкна якоi виходили не на галасливу вулицю, а на затишний внутрiшнiй двiр. Вiнстон зауважив, що меблi були розставленi таким чином, нiби ця кiмната була призначена для проживання. На пiдлозi лежав килим, на стiнах висiли картини. Ще там було глибоке крiсло з високою спинкою, яке стояло бiля камiна.

На камiннiй полицi цокав старовинний скляний годинник з дванадцятигодинним циферблатом. Пiд вiкном, займаючи майже чверть кiмнати, стояло величезне лiжко з високим матрацом.

«Ми з дружиною жили тут, поки вона не померла», – сказав старий, наче знову вибачаючись. «Я розпродаю меблi потроху. Це чудове лiжко з червоного дерева, або, принаймнi, буде чудовим, якщо вам вдасться позбутися клопiв. Але, можливо, вам воно здаеться трохи громiздким».

Вiн тримав лампу високо, щоб освiтлювати всю кiмнату, i в теплому тьмяному свiтлi це мiсце виглядало напрочуд привабливим. В головi Вiнстона промайнула думка, що, ймовiрно, вiн мiг би знiмати цю кiмнату за кiлька доларiв на тиждень, якби, звичайно, йому вистачило на це духу. Це була божевiльна iдея, i вiд неi слiд було вiдмовитися, як тiльки вона спала йому на думку, але ця кiмната пробудила в ньому свого роду iнстинктивну ностальгiю.