Казки

 – Я тобi таемницю скажу! Тебе завтра виписують! Поiдеш нарештi додому…

Василько страшенно зрадiв, але коли його погляд знову впав на iграшки, йому раптом стало сумно.

– Тiльки ви за ними доглядайте, будь ласка, – попросив вiн. – А якщо поламаються, не викидайте! Напишiть менi листа, я приiду, i ми разом з Миколкою iх полагодимо.

Миколка, жуючи тортик, серйозно закивав головою.

– Якщо дрiбна поломка, я i сам зможу полагодити, – додав вiн. – Я ж ближче живу.

* * *

Наступного дня за Васильком приiхали батьки i братик.

– Рожевого кролика не забудь! – зазирнула в палату нянечка Соня, коли Василько збирав речi.

Вiн пiдвiв голову. Подивився на кролика, який сидiв на пiдлозi пiд стiною поруч з iншими iграшками.

– Нi, тiтонько Соню, нехай вiн тут залишаеться! Нехай з ним iншi дiти граються! А я, якщо приiду, обов’язково i його, i вас провiдаю!

Виходячи з ворiт лiкарнi, Василько побачив рудоволосу дiвчинку рокiв п’яти. Вона стояла тут, бiля виходу, i махала ручкою татовi, який уже не бачив ii.

Тато йшов до трамвайноi зупинки.

– Зачекайте! – сказав Василько батькам.

А сам пiдiйшов до дiвчинки.

– Ти ж тут живеш? – запитав вiн, показуючи рукою на будiвлю лiкарнi.

– Поки так, – кивнула дiвчинка.

Василько перейшов на шепiт.

– Нянечку Соню знаеш?

Дiвчинка кивнула.

– Пiдiйдеш до неi i скажеш, щоб вона тобi всi моi iграшки вiддала. Мене Васильком звати, а взагалi-то я просто Василь.

Вона ще раз кивнула, тiльки тепер на ii обличчi з’явилася усмiшка.

А Василько продовжував шепотiти:

– Там рожевий кролик е, ти його бережи.

– Добре, – пообiцяла дiвчинка.

– Ну, бувай! – Василько розвернувся i поспiшив до своiх батькiв.

Велика повiтроплавна подорож

Раннього осiннього ранку на Киселiвку налетiв сильний вiтер. Вiн шумiв у садах, завивав у коминах будинкiв.

Васько Утюгов та Рижик прокинулись i обережно визирнули з буди.

– Ну й вiтрюга! – зiтхнув Рижик. – Ось i осiнь почалася. Скоро дощi пiдуть…

– Так, – Васько задумливо кивнув.

 – Погода стане нельотною, i доведеться сидiти в будi до весни… А нащо до весни?! – раптом пiдхопилося кошеня. – Ми ж збирались подорожувати!

– Куди? – Рижик понуро глянув на друга.

– Абикуди, – серйозно вiдповiв Васько.

Цуценя почесало задньою лапою за вухом. Подорожувати абикуди йому здавалось дуже небезпечно. От коли точно знаеш, куди подорожувати, – зовсiм iнша справа. А невiдомо куди – це вже страшно.

– Полетiмо з птахами! – запропонував Васько.