Пітер Пен = Peter Pan

Та тепер вони могли лiтати вiльно, хоча, як i ранiше, заробляли собi синцi та гулi. Але якби вони побачили хмару перед собою, тим бiльше намагалися б уникнути ii, то реальнiше, нiж зазвичай, могли б врiзатися в неi. Якщо б Нена була з ними, то вже давно б натягла пов’язку на кругле чоло Майкла.

Пiтер iнодi вiдлiтав вiд них, тодi дiти почувалися зовсiм самотньо. Вiн мiг летiти набагато швидше за дiтей, раптово мiг зникнути з очей, аби поринути в якусь пригоду, до якоi iм було зась. Вiн мiг спуститися регочучи вiд чогось дуже смiшного, балакав iз зiронькою, але потiм забував, що це було.

Іншого разу вiн вигадував такi забави з русалкою, що важко було сказати напевно, що ж вiдбуваеться насправдi. Це трохи дратувало дiтей, якi нiколи ранiше не бачили русалок.

– Якщо ти так швидко забув про нас, – зауважила на це Вендi, – то як ми можемо сподiватися, що ти зможеш нас згадати?

І справдi, коли вiн повертався, то не пам’ятав iх, ну, не дуже добре пам’ятав. Вендi була впевнена в цьому. Вона бачила, як здогад з’являеться в очах хлопчика, коли вiн намагався повiдомити iм час дня i вiдлетiти знову.

Якось вона навiть була змушена назвати свое iм’я.

– Я – Вендi, – сказала дiвчинка схвильовано.

Пiтер дуже знiяковiв i попросив вибачення:

– Обiцяю, Вендi, – прошепотiв вiн, – якщо тобi здасться, що я тебе забув, тiльки скажи: «Я – Вендi» й я вiдразу ж згадаю.

Звiсно, все це було дуже тривожно. Однак, щоб загладити свою провину, Пiтер показав друзям, як лежати долiлиць на сильному вiтрi, що зустрiчався на iхньому шляху, i це було таке нове вiдчуття, що дiти намагалися повторити цю дiю кiлька разiв i виявили, що вони могли спати таким чином дуже безпечно.

Насправдi вони б спали ще довше, але Пiтер швидко втомлювався вiд сну, й уже незабаром чувся його плаксивий голос ватажка:

– Виходимо тут.

Так iз ситуативними сварками, але загалом без проблем, вони наближалися до Нiколандii. Пiсля багатьох мiсяцiв мандрiвники таки дiстатися до неi, бiльше того, вони летiли достатньо прямо весь час, i може статися, що через Пiтера або Тiнк острiв сам шукав iх.

Тiльки таким чином i можна було досягти його чарiвних берегiв.

– Он вiн там, – повiдомив Пiтер буденно.

– Де? Де?

– Там, куди показують всi стрiлочки.

І справдi, мiльйон золотих стрiлочок вказував дiтям у бiк острова, iх спрямувало туди дружне сонечко, яке прагнуло допомогти iм знайти дорогу, перш нiж самому податися спати.

Вендi, Джон i Майкл зависли в повiтрi, щоб уперше поглянути на острiв.