Пітер Пен = Peter Pan

Як це не дивно, але всi вони впiзнали його вiдразу, i доти, доки ними не заволодiв страх, дiти вiтали острiв, наче давно мрiяли побачитися з ним знову як старi знайомi, куди вони поверталися на канiкули.

– Джоне, поглянь, он лагуна!

– Вендi, дивися, он черепаха закопуе своi яйця в пiсок.

– Кажу тобi, Джоне, що бачу твого фламiнго зi зламаною ногою!

– Поглянь, Майкле, он твоя печера.

– Джоне, а що це там у хащах?

– Це вовчиця з вовченятами. Вендi, я вiрю, що це твое маленьке вовченя.

– А там мiй човен, Джоне, тiльки перевернутий.

– Нi, це не вiн. Твiй човен ми спалили.

– Це вiн, я впевнена. Кажу тобi, Джоне, я бачу дим табору червоношкiрих!

– Де? Покажiть менi, й я вам скажу по тому, як в’еться дим, чи вони перебувають на стежцi вiйни.

– А там, просто перед нами, тече Таемнича рiчечка.

– Тепер я бачу. Так, вони зараз на стежцi вiйни, налаштованi рiшуче.

Пiтеру було трохи прикро, що вони стiльки знають про його острiв, бо вiн хотiв верховодити, його трiумф був уже майже в його руках, аж тут усi трое хлопцiв раптом якось дивно притихли.

Сонячнi стрiлочки згасли, залишивши острiв у напiвтемрявi.

Із давнiх давен в оселях Нiколандii завжди здаеться, що там трохи затемно i занадто загрозливо. Тодi незвiданих мiсцин стае бiльше, чорнi тiнi ховаються в них, ревiння хижих звiрiв стае зовсiм iншим вмить, i насамперед ви втрачаете впевненiсть у власнiй перевазi. Тодi ви дуже зрадiли б нiчним каганцям. Ви навiть дозволили б Ненi сказати, що це трапилося тiльки у вашiй уявi, i що Нiколандiя – неймовiрна вигадка.

Певна рiч, Нiколандiя була неймовiрною в тi днi, але вона була реальною зараз, i не було нiяких нiчних каганцiв, ставало щораз темнiше, та й де була Нена тепер?

Вони часом розлiталися, але, вiдтак, ще тiснiше горнулися до Пiтера. Його поганi манери нарештi звiялись, його очi блистiли i дiти вiдчували якесь поколювання щоразу, коли торкалися його тiла. Мандрiвники тепер опинилися над грiзним островом, вони летiли так низько, що iнодi могли зачепитися ногами за якесь дерево.

Нiчого загрозливого не було помiтно в повiтрi, аж раптом iхнiй полiт сповiльнився, наче в повiтрi якiсь ворожi сили стали опиратися iм. Інодi вони зависали в повiтрi, аж поки Пiтер не стиснув своi кулачки.

– Вони не хочуть, щоб ми приземлилися, – пояснив вiн.

– Хто вони? – прошепотiла Вендi i затремтiла.

Але Пiтер не вiдповiв. Тiнкер Белл присiла йому на плече, але хлопчик струсив ii i послав уперед.