Полліанна

Все одно, що знайти серед пожертв для мiсii барвистi стрiчки у коси, замiсть вицвiлих брунатних. Овва! Який прекрасний будинок, – вигукнула вона у захватi, коли екiпаж повернув на широку пiд’iзну алею.

Коли Тiмотi вивантажував саквояж Поллiанни, Ненсi нишком прошепотiла йому на вухо:

– Не смiй вiднинi й слова казати про звiльнення, мiстере Тiмотi Дерджине. Мене тепер звiдси навiть за грошi не випхаеш!

– Звiльнятися? Звiсно, нi, – осмiхнувся молодик. – Мене звiдси силомiць не витягнеш. З цим дiвчам тут зробиться веселiше, нiж у тому iлюзiонi з живими картинами.

– Веселiше? – обурилася Ненсi. – Гадаю, благословеннiй дитинi буде не до веселощiв, коли вона замешкае зi своею тiтонькою. Вiдчуваю, iй у цьому домi знадобиться прихисток. І я стану iй таким прихистком, Тiмотi. Навiть не сумнiвайся, – заприсяглася Ненсi, обертаючись до Поллiанни, щоб повести ii широкими сходами до будинку.

Роздiл 4

Кiмнатка на горищi

Мiс Поллi Гаррiнгтон не пiдвелася назустрiч своiй небозi. Щоправда, коли Ненсi й дiвчинка стали на порозi вiтальнi, ледi вiдiрвала очi вiд книжки i простягла до гостi долоню, кожен палець якоi нiби втiлював почуття «виконаного обов’язку».

– Здрастуй, Поллiанно. Я… – заледве почала вона холодним тоном, як Поллiанна, метеликом фуркнувши через кiмнату, опинилася на негостинних колiнах отетерiлоi мiс Поллi.

– О тiтонько Поллi, тiтонько Поллi! Якби ви знали, яка я щаслива, що ви дозволили менi оселитись у вас, – схлипувала дiвчинка. – Якби ви знали, яка це втiха – знайти вас i Ненсi, i все оце, коли досi у мене були тiльки дами з «Жiночоi допомоги»!

– Я здогадуюся… хоча й не мала приемностi знатися з дамами з «Жiночоi допомоги», – сухо вiдгукнулася мiс Поллi, намагаючись розчепити палкi обiйми тоненьких ручок i похмуро зиркаючи на закляклу у дверях Ненсi.

– Ненсi, ти можеш iти. Поллiанно, зроби ласку, стань передi мною, як годиться. Я ще навiть не роздивилась тебе до пуття.

Поллiанна пiдхопилася на рiвнi i знервовано розсмiялася.

– Еге ж, тiтонько, ви мене вперше бачите.

Та, по правдi, нема на що дивитися, крiм мого ластовиння. Ох, та я ж iще маю пояснити вам про свою сукню у червонi гратки i про чорну оксамитову баску з протертими лiктями. Я вже розповiла Ненсi, як тато менi казав…

– Облишмо з тим, що казав тобi твiй батько, – урвала ii мiс Поллi. – У тебе е багаж, я так розумiю?

– О так, звiсно е, тiтонько Поллi. Дами з «Жiночоi допомоги» купили менi чудовий саквояж. У ньому не так багато речей, зрештою.