Полліанна

Я маю на увазi, моiх особистих. Останнiм часом, на мiсiю не часто жертвували вбрання для дiвчаток. Але я привезла всi татовi книжки. Мiсiс Вайт сказала, вони мають належати менi. Знаете, мiй тато…

– Поллiанно, – знову перервала ii мiс Поллi, – я хочу, щоб ти вiдразу засвоiла одну рiч, а саме: я не маю бажання постiйно слухати про твого батька.

Поллiанна злякано затамувала подих.

– Чому, тiтонько Поллi? Ви… То ви не маете на увазi… – вона запнулася, i мiс Поллi рiзко перемiнила тему.

– Зараз ми пiдемо нагору до твоеi кiмнати.

Твiй багаж мае вже бути там. Я наказала Тiмотi вiднести туди твою… валiзу, чи що там у тебе. Прошу за мною, Поллiанно.

Поллiанна мовчки повернулася i рушила з кiмнати слiдом за тiткою. На очi iй набiгли сльози, однак пiдборiддя вона тримала мужньо пiднесеним.

«Зрештою, тим лiпше, як вона заборонила менi говорити про тата, – мiркувала Поллiанна. – Менi буде легше, якщо я не говоритиму про нього. Ймовiрно, саме тому вона менi заборонила».

Переконавши себе у такий спосiб у тiтчинiй доброзичливостi, Поллiанна змахнула сльози з очей i почала роззиратися довкола.

Наразi вони йшли нагору сходами. У Поллiанни перед очима шурхотiла хвилями чорного шовку розкiшна спiдниця мiс Поллi. Крiзь вiдчиненi дверi позаду дiвчинка встигла помiтити м’якi килими у пастельних тонах i оббитi атласом стiльцi. Пiд ногами стелилася килимова дорiжка, схожа на зелений мох. По стiнах обабiч сходiв виблискували позолоченi рами картин, слiпучо спалахували сонячнi променi, пробиваючись крiзь мереживо фiранок.

– Ой, тiтонько Поллi, тiтонько Поллi, – захоплено видихнула племiнниця. – Який у вас дивовижно гарний будинок! Ви маете страшенно радiти, що ви така багата!

– Поллiанно! – приструнчила ii мiс Поллi, ставши нагорi сходiв. – Ти мене дивуеш таким словами!

– Чому, тiтонько Поллi? Хiба ви не радi? – щиро здивувалася Поллiанна.

– Звiсно нi, Поллiанно! Сподiваюся, я ще не забулась настiльки у грiховнiй марнотi, щоб пишатися дарами, якими Господь у своiй милостi надiлив мене, – заявила ледi, – тим бiльше, коли йдеться про багатство!

Мiс Поллi повернулася i попрямувала коридором до дверей, за якими сходи вели на горище.

Тепер вона впевнилась у правильностi свого вибору кiмнати для дiвчинки. Попервах панi хотiла тiльки тримати малу родичку подалi вiд себе, а також вберегти дорогi меблi вiд ii необережного поводження.