Полліанна

Величезна муха пролетiла iй просто повз носа i голосно задзижчала по кiмнатi. За першою мухою залетiла ще одна, потiм – ще, проте Поллiанна нiтрохи на них не зважала. Вона зробила дивовижне вiдкриття: просто пiд вiкном росло величезне крислате дерево. Розкинувши гiлля, воно нiби вабило Поллiанну до себе.

Дiвчинка голосно засмiялася:

– Стривай! Думаю, я зумiю!

За мить вона вже стояла на пiдвiконнi. Звiдти легко ступила на найближчу гiлку дерева, а тодi, наче та мавпочка, швиденько спустилася по гiлках на найнижчу.

Зiстрибувати на землю Поллiаннi було трохи лячно, хоч вона не вперше лазила по деревах. Вона затамувала подих, розгойдалася, вчепившись тоненькими, але сильними руками за гiлку, i приземлилася навсi чотири у м’яку траву. Тодi пiдвелася i роззирнулася довкола.

Вона стояла зараз позаду будинку. Перед нею розкинувся сад, у якому, зiгнувши спину, працював якийсь старенький. За садом стежинка бiгла через широке поле до кручi, на якiй самотня сосна стояла на вартi коло величезноi скелi. Поллiаннi враз видалося, що понад усе на свiтi iй хочеться бути саме там, на його вершечку.

Короткими перебiжками, Поллiанна обминула схиленого над роботою старенького, промчаламiж рядами кущiв i, засапана, вибiгла на стежину, що тяглася через поле. Дiйшовши до кручi, Поллiанна рiшуче почала дертися вгору. Зараз вона вже розумiла, що до брили неблизький свiт, хоча з вiкна видавалося, що до неi як шапкою докинути!

За п’ятнадцять хвилин дзигар у передпокоi в будинку Гаррiнгтонiв пробив шосту.

Разом з останнiм ударом Ненсi закалатала у дзвiнок, запрошуючи на вечерю.

Минула хвилина, двi, три… Мiс Поллi насупилася й тупнула взутою у пантофлю ногою. Тодi рвучко пiдвелася, вийшла у коридор i нетерпляче подивилася вгору на сходи. Якусь хвилину вона прислухалася, а вiдтак стрiмко повернулася до iдальнi.

– Ненсi, – рiшуче проказала вона служницi, – моя небога запiзнюеться. Нi, кликати ii не треба, – додала вона суворо, коли Ненсi ступила було до дверей. – Я казала iй, о котрiй у нас вечеря.

Тож тепер нехай нарiкае на себе. Принагiдно почне вчиться пунктуальностi. Коли вона спуститься, нагодуеш ii на кухнi хлiбом з молоком.

– Так, мем.

На щастя, мiс Поллi не звернула уваги на вираз обличчя Ненсi.

По вечерi Ненсi чимшвидше прокралася кухонними сходами на горище.

– «Хлiбом з молоком», оце сказала! Через те тiльки, що бiдолашне ягнятко, наплакавшись, заснула, – сердито бурмотiла вона сама до себе, тихенько прочиняючи дверi до кiмнати.