Полліанна

Наступноi митi вона перелякано зойкнула.

– Де ти? Де ти сховалася?! Де ти подiлася? – питала Ненсi розпачливо, зазираючи у шафу, пiд лiжко, навiть у саквояж i глечик з водою.

Тодi вона збiгла сходами йниз i притьма у садок, до старого Тома.

– Мiстере Томе, мiстере Томе, – репетувала дiвчина, – благословенна дитина зникла. Наче в небi розчинилася, з якого вона, либонь, до нас, було, спустилася, бiдолашне ягнятко… а менi сказано нагодувати ii хлiбом з молоком на кухнi… ту, котра зараз, либонь, споживае райську страву… Далебi так е… далебi так е…

Старий випростався.

– Розчинилася у небi? – недовiрливо перепитав вiн, мимоволi озираючи осяйний призахiднiй виднокiл.

Вiн зупинив погляд, вдивляючись у далину, а тодi повернувся до Ненсi, лукаво всмiхаючись:

– Що ж, Ненсi, вона, схоже, таки намiрилася видертися якнайближче до янголiв небесних, – погодився вiн, показуючи скоцюрблим пальцем на овiяну вiтром тоненьку постать, що чiтко вимальовувалася на тлi рожевого неба, на вершинi височенноi скелi.

– Е, нi! Сьогоднi я ii до того раю не пущу, – суворо заявила Ненсi.

– Якщо панi питатиме, скажiть, що я не забула про посуд, а просто вийшла на прогулянку, – гукнула вона через плече, вже простуючи швидко до стежинки, що бiгла у вiдкрите поле.

Роздiл 5

Гра

– Заради всього святого, мiс Поллiанно, як же ви мене налякали, – бiдкалася захекана Ненсi, поспiшаючи до скелi, з якоi щойно спустилася Поллiанна.

– Налякала? Ох, перепрошую.

– Та я навiть не знала, що ти пiшла! – вигукнула Ненсi, беручи долоньку малоi собi пiд руку i ведучи дiвчинку в долину. – Я не бачила, як ти вийшла i нiхто не бачив. Я гадаю, ти просто спурхнула з даху, янголятко? А либонь же ж!

Поллiанна весело пiдстрибнула:

– Атож, тiльки я спурхнула не вгору, а деревом униз.

Ненсi аж стала на мiсцi:

– Що ти зробила?!

– Злiзла по дереву, що пiд вiкном.

– Куваннячко-щебетаннячко! – видихнула Ненсi, знов рушаючи. – Цiкаво, що б на це сказала твоя тiтка.

– Тобi справдi цiкаво? То я iй розповiм, i ми знатимемо, – весело пообiцяла Поллiанна.

– Боронь боже! – злякалася Ненсi. – Нi, нi, не треба.

– Чому? Гадаеш, вона б стривожилася? – засумнiвалась Поллiанна.

– Нi… чи, той… так.