Полліанна

Мiс Поллi холодно глянула на племiнницю.

– Поллiанно, ти повечеряла?

– Так, тiтонько Поллi.

– Менi дуже прикро, Поллiанно, що я змушена була першого ж дня вiдправити тебе на кухню, на хлiб з молоком.

– Дарма, тiтонько Поллi! Я рада, що ви так зробили. Я люблю хлiб з молоком, i Ненсi теж люблю. Тож не робiть собi з цього клопоту.

Мiс Поллi ще жорсткiше випростала спину.

– Поллiанно, тобi час вкладатися спати. У тебе сьогоднi був важкий день, а завтра маемо скласти твiй розклад i переглянути твiй гардероб, щоб вирiшити, що слiд iще придбати для тебе.

Ненсi дасть тобi свiчку. Будь обережною з вогнем. Снiданок о пiв на восьму. Не запiзнюйся. На добранiч.

Поллiанна раптом пiдiйшла до мiс Поллi й нiжно обняла ii.

– Менi дуже гарно у вас! – щасливо зiтхнула вона. – Менi подобаеться мешкати у вас. Втiм, ще коли iхала сюди, я вже знала, що менi сподобаеться у вас. На добранiч! – вигукнула Поллiанна весело i вибiгла з кiмнати.

– Помилуй, Господи, мою душу! – здавленим голосом вигукнула мiс Поллi.

– Що за незвичайна дитина?

Потiм вона, як зазвичай, насупилася: «Радiе, що я ii покарала, ще й просить, щоб я не робила собi з цього клопоту. Їй, бачте, подобаеться мешкати зi мною!»

– Помилуй, Господи, мою душу, – знову вигукнула вона, повертаючись до читання.

А за чверть години по тому, у кiмнатцi на горищi самотня дiвчинка ридала, накрившись з головою простирадлом:

– Я знаю, тату мiй, що нинi ти серед янголiв, я знаю, що геть занедбала нашу гру. Але навiть ти навряд чи знайшов би з чого радiти, коли мусиш спати на самотi у мороцi на горищi.

Якби поряд була Ненсi, чи тiтонька Поллi чи, бодай, яка дама з «Жiночоi допомоги», було б набагато легше.

Внизу, на кухнi, Ненсi квапливо домивала посуд. Заштовхуючи ганчiрку у глечик з-пiд молока, вона сердито примовляла:

– Якщо бути прихистком сиротинi полягае у тому, щоб грати у те, як радiти милицям, коли хочеш ляльку… то нехай… я гратиму… сяк-так накосяк, а вже ж таки гратиму…

Роздiл 6

Питання обов’язку

Наступного ранку Поллiанна прокинулася ще до сьомоi.

Оскiльки вiкна ii комiрчини виходили на пiвдень i на захiд, сонця дiвчинка о цiй порi не побачила, проте бездоганна блакить ранкового неба обiцяла, що день буде погожим.

У кiмнатцi зараз було прохолоднiше, а з вiкна вiяло свiжiстю. Надворi весело щебетали птахи, й Поллiанна кинулася до вiкна, щоб поговорити з ними. Внизу вона побачила свою тiтку серед трояндових кущiв.