Полліанна

Дiвчинка була по-справжньому щаслива, бо старий Том розповiв iй багато цiкавого про ii маму; натомiсть Ненсi розповiдала про маленьку ферму за шiсть миль звiдси, у Корнерi, де мешкала ii люба мати й не менш любiсiнькi братик i сестрички. Вона також пообiцяла Поллiаннi, що, з дозволу мiс Поллi, коли-небудь повезе дiвчинку до своiх на гостину.

– У них усiх такi гарнi iмена, тобi сподобаються, – зiтхнула Ненсi. – Їх звати Алджернон, Флорабель i Естель. А я… терпiти не можу свое «Ненсi»!

– Ой, Ненсi, що ти таке кажеш? – здивувалася Поллiанна.

– Бо мое не таке гарне, як у решти. Розумiеш, я була первiстком, а мама тодi ще не почала читати романи, де у персонажiв такi розкiшнi iмена.

– А менi подобаеться «Ненсi», бо це ти, – проголосила Поллiанна.

– Гм. Я думаю, ти могла б мене полюбити так само, якби я звалася Кларiсою-Мейбл, – вiдказала Ненсi, – а менi було б набагато приемнiше, оскiльки таке iм’я менi дуже до вподоби.

Поллiанна розреготалася:

– Принаймнi можеш радiти, що ти не Гiпзiба.

– Гiпзiба?

– Еге ж. Таке iм’я у мiсiс Вайт. Чоловiк пестливо ii називае Гiп, а iй це страшенно не подобаеться. Мiсiс Вайт каже, що коли вiн ii кличе, «Гiп, Гiп!», у неi таке вiдчуття, наче вiн зараз докине «ура!». А на ii думку, непристойно, щоб до жiнки зверталися «Гiп-гiп ура!».

Понуре обличчя Ненсi раптом розпливлося в усмiшцi.

– Поллiанно, ти перевершила мудрiстю царя Соломона! Я, вiдтепер, щоразу порiвнюватиму свое iм’я з «Гiп-гiп-ура!» i навряд чи втримаюся вiд смiху.

Урвавши на пiвсловi, Ненсi здивовано витрiщилась на спiврозмовницю:

– Стривайте лишень, мiсiс Поллiанно… То ми зараз грали у ту гру? Тому ти розповiла менi про Гiпсiбу?

Поллiанна замислилася – аж брови насупила, однак тут-таки розсмiялася.

– Мабуть, так, Ненсi. Напевне, ми зараз грали. Насправдi, часто-густо трапляеться так, що граеш, не думаючи про гру. Бо, коли звикаеш в усьому знаходити приводи для радощiв, вони починають тут i там виникати самi собою.

– Що ж, може, воно й так… – неохоче погодилася Ненсi. О пiв на дев’яту Поллiанна пiшла вкладатися спати. Сiтки на ii вiкнах досi не встановили. У тiснiй кiмнатцi було гаряче, мов у духовцi. Поллiанна тужливо глянула на щiльно замкненi вiкна, але вiдчиняти iх не посмiла.