Полліанна

Вона скинула i акуратно повiсила на стiльцiуодяг, прочитала молитви i, загасивши свiчку, лягла у лiжко.

Скiльки часу вона потiм крутилася без сну з боку на бiк у незручному лiжку, Поллiана не знала. Але iй видавалося, що минуло чимало виснажливих годин, перше нiж вона пiдвелася i, навпомацки пробравшись до дверей, вiдчинила iх.

Усе горище було оповито оксамитом нiчного мороку. Лише вiд схiдного вiкна пролягла по пiдлозi мiсячна дорiжка. Переборовши страх, крiзь темряву, що нависала з обох бокiв, Поллiанна рушила тiею срiблястою стежкою до единого освiтленого вiкна.

Вона тiшила себе примарною надiею, що бодай це вiкно забезпечене захисною сiткою. Дарма. Але там, за вiкном, панувало диво лiтньоi ночi. Крiм того вона знала, там вiяв легкий вiтерець, який так приемно освiжив би ii розпашiлi щоки i плечi.

Пiдiйшовши до вiкна впритул, Поллiанна вiдкрила також iншi цiкавi обставини. Трохи нижче, пiд вiкном, вона виявила плаский бляшаний дах заскленоi веранди – солярiю мiс Поллi, зведеного над пiд’iзною алеею.

Видовище сповнило ii пристрасним бажанням вирватися на свiже повiтря. От би просто на цей дах!

Поллiанна злякано озирнулася. Десь там залишилася ii маленька задушлива комiрчина з незатишною гарячою постiллю. Туди треба повертатися навпомацки, крiзь грiзний морок. Натомiсть, дах солярiю – ось де вiн, перед нею, залитий мiсячним свiтлом, овiяний свiжим нiчним повiтрям.

От якби тут стояло ii лiжечко! До речi, деякi люди вважають за краще спати просто неба.

А, наприклад, туберкульозник Джоел Гартлi, там, у них, на Заходi, той просто змушений був спати надворi.

Раптом Поллiанна пригадала, що недалеко вiд цього вiкна вона бачила пiдвiшенi на гвiздочках бiлi мiшки. Ненсi згадувала, що в них улiтку зберiгаеться запакований зимовий одяг. Так само боязко як уперше, Поллiанна навпомацки пробралася до мiшкiв. Вона вибрала на роль перини один з них, найбiльший i найм’якiший (у ньому зберiгалася котикова шуба мiс Поллi).

Потiм намацала другий, трохи менший i тонший – складений удвiчi, вiн замiнить подушку. Іще один, третiй мiшок, який здавався майже порожнiм, Поллiанна прихопила собi на ковдру. Екiпiрована таким чином, Поллiанна вже набагато впевненiше повернулася до вiкна, пiдняла раму i виштовхнула на дах солярiю свою ношу. Тодi перебралася на дах сама i ретельно причинила за собою вiкно, пам’ятаючи про мух, якi так багато всього переносять на своiх дивовижних лапках.