Таємниця святого посоха

І ще дещо!

– Вiдпустiть Миколая! – затявся хлопець. Але, про всяк випадок, почав вiдступати до дороги.

– Блiн, ще й свiдки! – вигукнув хтось. Андрiйко не помiтив, хто.

Бо в цей час Святий Миколай, перехопивши свого посоха обома руками, лiвим кiнцем вгатив одного з нападникiв просто у пiдборiддя, а другим… Другого кiнця вiн спрямував у напрямку Андрiйка i бевзя з оселедцем, що бiг до нього. З посоха вирвалася золота блискавка i вгатила у деревину просто поряд з переляканим хлопцем. Тiльки якiсь iскри помаранчевi врiзнобiч полетiли.

Та кора задимилася вiдразу.

Бевзь з оселедцем глухо охнув, рiзко розвертаючись на ходу й щосили кидаючи свiй цiпок. Той закрутився в повiтрi, наче бумеранг. Але повертатися назад не став, коли втрапив Святому Миколаю ледь не по макiвцi. Того аж трохи назад кинуло. Але вiн, мабуть, встояв би, якби…

Якби трое чоловiкiв разом не накинулись на нього, валячи на сирий, вичовганий снiг. Посох вiдлетiв убiк. Оселедець вiдразу забув про Андрiйка й кинувся до нього.

– Є!!! – загорлав.

 – У мене! Вiн у мене! В’яжiть, в’яжiть цього бiса!

Але Святий Миколай по-змiiному вислизнув з-пiд купи кремезних тiл i вскочив на рiвнi.

Невiдомо, що вiдбувалося б далi, але в цей час на дорозi почулося завивання автiвки полiцейського патруля. Андрiйка кинувся нагору:

– Сюди! Сюди! – замахав руками, намагаючись стриматися лякливе тремтiння в усьому тiлi. – Тут вони! Тут вони Миколая б’ють!..

Харцизяки перезирнулися, крякнули досадливо та й кинулися врiзнобiч, зникаючи в присмерку зимового вечора.

Разом з дивним посохом Святого Миколая, що стрiляв блискавками. І своiми цурпалками-бумерангами.

– Куди!? – замахав довжелезними руками Святий Миколай. – Стояти!!! – i кинувся було за ними.

Але з Набережноi вже бiгли полiцейськi:

– Стояти! Всiм стояти! – луною вiдiзвалися вони i за мить опинилися бiля казкового персонажу.

А самi хулiгани нiби крiзь землю провалилися. Миттево. Аж дивно.

– Тьху, ти! – зло й розпачливо вигукнув персонаж та й щосили смикнув свою забруднену бороду.

Борода по великiй дузi вiдлетiла вбiк, приземлилася й миттево стала майже невидимою на тлi розколоченого на бруд снiгу.

Глава друга. Дивний пан Бруд

– Бруд. Бiссарiон Іванович Бруд.

– Де ви працюете?

– Артист Херсонського палацу культури. Ансамбль народноi творчостi «Скiфськi Скарби». Кобзарi ми.

– А що в нашому мiстi у такому виглядi робите?

– Так грошi заробляю. На свята. Миколаем. А то, знаете, в Херсонi незручно.